Ужгородець Назар Петішко у липні повернувся із Фінляндії, куди не часто їдуть закарпатці — дуже далеко й не менш дорого. А от він таки побував, бо мав стимул, і, аби мрія здійснилася, пройшов, як кажуть, і Крим і Рим. Ще й до всього сам, без батьків. Але про все по черзі.
«У Будапештському аеропорту передали сина як бандероль»Тоді ще 13-річний хлопчина познайомився із дівчиною під час відеогри в інтернеті. Точніше, через її подругу. Почали спілкуватися. Оона з містечка Йоутсено, що у далекій Фінляндії. Назар й тепер не може пояснити, що так зачепило, що після одного року спілкування он-лайн він вирішив поїхати до подруги. Тим паче, що дівчина не раз запрошувала в гості. «Коли Назар сказав про це, то подумала собі: ага, поговори собі, помрій! Навіть уже, коли перед вильотом були в аеропорту в Будапешті, то не вірила, — згадує мама, радіожурналіст Вікторія Петішко. — Знаєте, наш син не такий уже й самостійний, до школи на машині підвозимо. А тут — Фінляндія».
Але це був не той випадок. Хлопець ретельно продумав план своєї поїздки: спілкувався із авіакомпаніями, допоки не знайшов ту, яка змогла надати йому супровід. Дідусь дівчини вислав свої паспортні дані (це для того, аби особи, що супроводжують, знали в обличчя людину, яка зустрічатиме хлопця на місці призначення). «Коли ми прийшли до нотаріуса, аби оформити довіреність, то почули: «перший раз із таким стикаємось…». Але тут зі своїми аргументами «втрутився» Назар, скріплену печаткою довіреність отримали. За планом, із Будапешта хлопець повинен був летіти до Риги, а вже звідти у Гельсінкі.
♦ Гельсінки зачаровує красою.В угорській столиці родину зустрів супровід, який надала авіакомпанія і яким мав скористатися юнак. Приємний індус попросив поставити підписи в документах. «Підписали документи, обмінялися телефонами. Передали сина як бандероль. Тільки після слів «мамо, він сказав, що я можу із тобою попрощатися», серце йокнуло. Дитина справді їде», — розповідає пані Вікторія.
Назар летів вперше. Каже, що на висоті заклало вуха. Але, на щастя, дорога була короткою (всього 2 години). Потім у Ризі чекав на пересадку годину. Питали хлопця, якою мовою із ним спілкуватися – російською, англійською… «Краще англійською», — відповів Назар. І не дивно, адже добре володіє англійською.
Причому, вивчив сам. Навіть вчителі у школі не раз питали, мовляв, звідки так добре знаєш мову. Але й тепер невідомо, чи то літак запізнився, чи не так домовилися супровідники із зустрічаючими, але після посадки у Гельсінкі хлопець залишився сидіти сам у літаку. А на маму в інеті чекало повідомлення Оони: «Де Назар?». «Ми годину трусилися і дивилися один на одного із чоловіком. Адже пройшло чимало часу, ми ж уже із Будапешта повернулися додому», — згадує пані Петішко. Але невдовзі прийшло повідомлення від дівчини із фото Назара.
Країна, де сонце влітку не заходить…Виявилося, що Оона, бабуся і дідусь чекали на нього кілька годин. Не було обіймів, як це практикують українці. Просто потискання рук.
До містечка Оони їхали кілька хвилин і одразу осіли в «Макдональдсі». Спочатку просто мовчали, а потім місячне спілкування.
Саме місяць Назар пробув на півночі Фінляндії. Мама ще вдома казала, мовляв, може вистачить тижня –двох… Але син наполіг на своєму. За цей місяць жив аж у п’яти різних місцях – то в дідуся із бабусею, то в батьків дівчини. Це все для того, аби більше пізнати країну. Із самого початку ім’я Назар для них виявилося архіскладним. Тож хлопця називали милим словом «кетту» (із фінської «лисиця»). Лисичка — улюблена тваринка Назара. В подарунок привіз жовто-блакитні браслети, дерев’яні фігурки. До речі, в родині Оони— медики й архітектори. Мамі дівчини всього 33, але має 5 дітей. Дуже добре сприйняли іноземця.
♦ Фінляндія — країна лісів і озер...
Перше здивування Назара застало вже в будинку — тут кожна родина має власну сауну. І неважливо, є в тебе будинок чи маленька квартира. Іноді сауна більша, ніж площа для проживання. Але без неї ніяк. «Я був там. Оона цікавилася, скільки градусів витримаю. Я побив власний рекорд — 65 градусів, вийшов і задоволено зітхнув. Але виявилося, що для Оони рекорд 850С (!)», — згадує хлопчина. А все тому, що взимку тут нерідко температура сягає мінус 500С, і фіни у такий спосіб гріються. Влітку в цій північній країні температура тримається на позначці +20. Назар приїхав, коли у Фінляндії був період білих ночей, коли сонце взагалі не сідало. Це, каже, неймовірна краса. Але, зізнається, спав, як убитий. Ба, навіть краще, ніж вдома.
«Коли мама питала, що я там буду їсти, то сміявся, мовляв, що за запитання», — згадує хлопець. Але вже потім побачив, що такого поняття як «сніданок, обід і вечеря» у фінів нема. Вони їдять, що хочуть і коли хочуть. Там мати не стоїть за плитою і не готує на всю сім’ю. Відкрив заготовки — і все. «І вони дотепер впевнені, що їжа мені не особливо сподобалася, — розповідає хлопець. – Самі зізналися, у них не дуже хороша кухня. Фіни готують міжнародні страви – японські суші, іспанське карпаччо, італійську піцу».
Люди зжилися із природоюПівнічний клімат позначився навіть на зовнішньому вигляді не тільки будинків, але й фінів. Тут дуже модно розфарбовувати житло в червоний колір, адже це відчуття сонця, якого так бракує. А у місті можна зустріти людей із рожевим волоссям. Так життя роблять кольоровим. І водночас незвичним. А дороги можуть проходити, до речі, крізь …будинки. Назар розповідає, що чи не кожна родина володіє маленьким острівком. Тут їх аж 220 тисяч. Зазвичай там зводять будиночок.
Це така собі приватна територія.
Природа Фінляндії має велику силу. Враження, що люди злилися із нею. Намагаються позбутися всього, що їй шкодить. До прикладу, податок на машину в рік такий, що перевищує вартість самого авто. «Ось стоїть будиночок бабусі, а тільки за кілька кілометрів наступний. Ти йдеш і відчуваєш, що ти один. Тільки ти і природа. Описати словами важко, але раніше я такого ніколи не відчував», — згадує Назар. Людину не часто зустрінеш. Тому вона тут – екзотика, оскільки густота населення дуже мала в окремих населених пунктах. На перший погляд може здатися, що фіни холодні, як і клімат. Але це тільки спочатку. Насправді, коли пізнають людину, то щирі й дружелюбні. «Я відчував себе вікінгом, який повернувся із далекого походу», — каже хлопець. Тут пам’ятають дні народження друзів, знайомих. Цінують особистий простір кожної людини. На автобусній зупинці стоять один від одного за кілька кроків і не набридають балаканиною. Цікавий факт — при народженні дитини міська влада присилає велику коробку родині з усім необхідним для немовляти. Причому, вона може слугувати за колиску. А от вміст коробки щороку змінюється, як і мода на той чи інший одяг.
«Про ситуацію в Україні вони знають?», — запитую. «Так, звісно, вони дивляться новини, читають в інтернеті. Кажуть, що ситуація їх лякає, — веде мову Назар. – Вони згадують своє спільне минуле із Росією. Війну. Тоді фіни з армією, вдесятеро меншою за російську, таки перемогли і вистояли».
Без домашніх завдань, а на уроці – кілька вчителівУ Оони в школі були канікули, тож щодня мали щось нове. Назар розповідає, що середня освіта у Фінляндії вважається найкращою у світі. Тут менше навантаження, домашніх завдань майже немає, як і оцінок. До прикладу, у понеділок та п’ятницю діти йдуть до школи на 9.30. Це тому, що розуміють: після вихідних дитина розслабляється. У всі інші дні – на 8.00 (часовий пояс, до слова, як в Україні). А на одному уроці, виявляється, не один вчитель, а кілька. Для того, аби педагог більше часу міг приділити конкретному школяру. Уроки більш узагальнені, нема, до прикладу, алгебри й геометрії. Натомість є математика. Тут велику увагу приділяють навчанню дітей тому, що згодиться у повсякденному житті – написати заяву адвокату чи куди телефонувати в разі небезпеки, як писати резюме і т.п.
Є ще пізня середня освіта. Отут є домашнє завдання, однак одне… на цілий семестр. Оцінки не ставлять, хіба усно, а перший іспит складають аж у 16 років. До 2017 року Фінляндія планує перейти на «електроніку»: навчання без зошитів, класних журналів і таке інше. У такий спосіб вони хочуть зменшити втручання у природу, адже для того, щоб ти тримав у руках зошит, потрібно зрубати не одне дерево.
«Виявляється, тут крім літніх канікул, які тривають всього два місяці (червень—липень), є ще сталі канікули. Це 5 тижнів посеред навчального року. Діти відпочивають, як дорослі. Що маю на увазі. Ти можеш поїхати в іншу країну для саморозвитку. Тут із 12-ти років поширене підліткове подорожування. Без батьків. Як і я приїхав. У нас, на жаль, про це мало знають», — каже Назар. Тому нерідко фінські діти можуть на вихідні махнути, до прикладу, в Японію.
Назар не без захоплення говорить, що Оона похвалила його за перфектне знання англійської, але сказала: «Ти маєш більший словниковий запас, ніж я. Але я вправніше за тебе вмію використовувати англійську». Додає, що його подруга володіє рідною фінською, шведською, а зараз ще вивчає… українську. Навіть кілька слів вимовляє: «добре», «добрий день». Натомість ужгородець взявся за фінську («гьове» («добре»), «кітос» («дякую»). Каже, мова важка.
«Оона хоче бути письменницею. Вчителі хвалили її. Пише гарні новели», — гордо зазначає хлопець. А от сам із майбутньою професією ще не визначився, хоча каже, що любить вивчати мови, а також історію.
Там і відсвяткував своє 14-річчя. Нові фінські друзі влаштували йому справжнє свято із вечерею з жовто-блакитним букетом, що дуже вразило хлопця. Бабуся Оони подарувала рукавички, які сама сплела.
«Це було щось моє…»Назара батьки зустріли у тому ж таки аеропорту в Будапешті. «Не встигла розцілувати, підписати документи, — згадує мама, — Назар розплакався». «Якось у літаку не відчувалося, що я вже не там. Був змучений. А тут прорвало», — каже хлопець. Запитала, мовляв, чи змінилося щось у тобі після перебування у Фінляндії.
Як-не-як не день — два, а цілий місяць. «Поїздка у Фінляндію – це було щось моє. Раніше я їздив за кордон, але з батьками. Тепер все сам організував. Став впевненішим», — каже. «І подорослішав», — додала мама.
Тут почалися свої клопоти – школа, навчання. «Моє перше кохання теж було у 13 років. Але він жив на сусідній вулиці, — згадує мама. – А тут аж за тисячі кілометрів». Вона каже, що постійно за стіною чує, як син балакає із Ооною у скайпі. Тільки от татко – музикант Тарас фіглює: «Старший син зараз у Кувейті із хором, менший полюбив Фінляндію. Залишимося ми із тобою (звертається до дружини. — Авт.) удвох».
Оксана ШТЕФАНЬО, Новини Закарпаття
Фото Н.ПЕТІШКА.