Сьогодні, 13 липня, – вже 5-й день подорожі Prostoboso. А вирушили мандрівники Іван Онисько та Юрій Регліс з Ужгорода. Тож за приблизними підрахунками подолали пішки вже більше 40 кілометрів. Чому за приблизними? А тому, що хлопці не йдуть вздовж траси, а заходять у села, щоб побачити чим живуть місцеві, та й у пошуку притулку на ніч.
Про це вони розповіли під час прес-конференції у Мукачеві.
У подорож хлопці вирушили пішки і босоніж. Пункт призначення – Харків. А це – 2080 кілометрів шляху.
Що звело мандрівників разом?Хлопці познайомилися на Майдані 2 роки тому. Потім розійшлися і кожен займався своїми справами. Але вже тоді Іван та Юрій окремо, але мандрували Європою, Азією, зокрема побували у Португалії, Китаї. Тому хлопці і зійшлися, адже виявилося, що вони мають спільний інтерес до подорожей.
Під час спілкування з журналістами Іван згадав і про подорож до Піднебесної:
– Зазвичай я десь зупиняюся, заробляю гроші і далі подорожую автостопом. А от ідея подорожі до Піднебесної була у тому, щоб їхати без грошей. На Китаї я не зупинився, був в Лаосі, Камбоджі.
В Україні мандрівники йдуть так званим «Вишиваним шляхом». Він з’єднує Схід та Захід, що дуже символічно особливо у теперішні часи війни на Сході…. Хлопці взялися за цю подорож, щоб зробити свій вклад у популяризацію шляху.
– Спочатку ми хотіли повторити повний маршрут, але вирішили, так би мовити, виляти по дорозі, йти автентичною стежкою, адже так можна більше побачити цікавих речей. Сам шлях – завдовжки 2080 км. Можливо у подальшому піший похід «Вишиваним шляхом» розбиватиметься на ланки: Ужгород – Львів, відрізки на Слобожанщині. Щоб люди, які не мають змоги пройти повний кілометраж, долали хоч його частину, – зазначив Іван.
Перші кілометри великої подорожіМандрівники вирушили з Ужгорода. Пройшли через село Циганівці, заночували у Верхньому Солотвині.
– Коли йдеш пішки, по-іншому сприймається усе що ми бачимо. А якщо ще й босим, то взагалі різниця величезна, бо доводиться зважати на дорогу якою йдеш та і на багато речей, які б у інших обставинах не бралися до уваги.
У перший день була домовленість, що будемо спати у автобусі. Та у селі зустріли нас діти і так вийшло що згодом і до хати запросили. Другу ніч ми ночували в пиливні (сіновал) у пані Марії.
У наших попередніх подорожах, зокрема, по Азії, нас часто запрошували на ночівлю по домівках. А тут у нас іноді немає інших варіантів, як ночувати на сіновалах чи де вже прийдеться. Хоча, впевнені, що згодом ситуація зміниться, – наголосив Юрій.
Що прихопили у подорож мандрівники?Багатьох цікавить: що ж у клунках хлопців? Іван та Юрій показують:
– Бокс до камери, якщо буде дощ, сама камера, щипачки, паспорти у клейонці, сірники. Тобто найнеобхідніші речі. Проте вирушили без їжі та грошей, як і анонсували. Вже протягом подорожі зустріли людей, які нам дали сумку з їжею, яку ми їли ще наступного ранку.
У Вовковому продвчиня дала нам трохи провіанту, зокрема консервовану рибу. Так як Юра рибу не їсть, то у Ракошині інша продавчиня поміняли консерву на квасолю. Поки за два дні не з’їли її, бережемо на крайній випадок.
Зізнається Іван, що давали люди і гроші:
– Два дні тому у пакеті з їжею пані Марії виявили 50 гривень. А от у Ракошині у нас було молоко, ми вирішили треба якось обміняти його на щось поживніше. Перед магазином написали на листочку: «Обміняємо на їжу» і поставили біля пляшки з молоком. Один чоловік дав 10 грн. і не взяв молока. Потім підійшов до нас Іван Кравчик, виконавець пісні «Латориця, Латориця всіх нас зустрічає». І запросив до себе на гостину.
{g}
Розкрили мандрівники і секрет своїх брилів з дірками:
– Моя мама з Тернопільщини, от вона якось йшла по ринку, побачила брилі і згадала, що й мені треба такий. Але дивиться – вони з дірками Продавчиня каже: так скомбінуєте, з одного латку виріжете і приклеїте на інший. Ми вирішили не комбінувати і вдягли брилі як є, адже нас двоє, – каже Іван.
Відпочинок над ЛаторицеюЗараз мандрівники у Мукачеві. Переночували одну ніч у мукачівця Юрія Кравчука, який зголосився прийняти гостей. У місті над Латорицею вони вирішили зробити невеличкий, так би мовити, привал. Адже у Івана, від незвички ходити босим, трохи розпухли ноги. Від автостопу чи пропозицій підвезти, хлопці відмовляються, адже похід суто пішохідний і принципово босоніж. Як вдалося підрахувати Юрію та Івану, щодня вони наразі долають по 15 кілометрів.
За час відпочинку вони займуться відео – змонтують його та виставлять у інтернет-мережу. Далі на них чекають у Кольчині, де вже зголосилися прийняти мандрівників на ніч. Щодо інших пропозицій, то поки такі надійшли із Києва та останнього пункту призначення – Харкова. У цьому місті хлопців зголосилися прийняти вже у 4-х оселях.
У дорозі мандрівники будуть кілька місяцівЗавершити подорож хлопці планують десь під Різдво. Напередодні вони говорили про інші терміни – жовтень, проте після перших кількох десятків кілометрів зрозуміли, що дорога дається не так і легко.
У подальших планах – подорож до Південної Америки. Проте про неї хлопці ще детально не роздумували, адже передусім треба впоратися із мандрівкою «Вишиваним шляхом».
Маріанна Савицька для Zakarpattya.net