Босі мандрівники Іван та Юрій вирушили з Ужгорода до Харкова Вишиваним Шляхом. На виході зі Львова лав босих мандрівників приєднався чорно-білий пес, якого назвали Боса.
На 39 день подорожі вони пройшли 25 кілометрів.
Про свою подорож вони розповіли на сторінці
PROSTOBOSO.
"День 39
Шепетівка - Конотоп
25 км
Вишиванки пожовтіли
Іван будить мене і каже не дуже добру новину. Наші вишиванки згоріли. Він це каже, але я бачу його одягнутого у вишиванку. Протираю очі і бачу на вишиванці якісь жовті плями. Вони сохли у бані і були занадто близько до печі. Було б мені 10 років - ох і дісталось би мені від мами. Але тепер я дорослий і можу робити все, що хочу, можу навіть йти босий всією Україною. Та все одно почуваю себе трішки неприємно. Надіємось, щось можна буде придумати.
Засинаю знову і на наступний раз нас будить Макс, який тримає в руках налісникі. Із такими налісниками прокидатись набагато приємніше! Дякую, Максе! У друзів Макса, Ігора та Івана, є бабуся, яка живе в селі Конотоп. То якраз по нашому маршруту. Йдемо до Конотопу, якраз коли місяць повний. Ну ви розумієте, до чого я хилю!
Після нашого конфлікту із Босою, ми потихенько знову налагоджуємо комунікацію. Ми любимо її, а вона любить нас і бігати за машинами. Та все ж ми віримо, що вона колись навчиться і буде нас слухати. Це вже іноді вдається. Перед кожною машиною, ми починаємо говорити їй голосно: «Боса!», і вона, якщо знаходиться поряд із нами, вже не біжить. Але якщо вона більше 10 метрів від нас, кожна машина - це як виклик.
Йдемо лісом і Боса заганяє собі в ногу шип від ожини. Починає кульгати. Пробуємо якось домовитись із нею та витягти, але із першої спроби то не вдається, а далі вона нас не підпускає. Як каже Гайтана: «Самотня Боса, далі йду сама..» Приходимо в Конотоп, де нас зустрічає, баба Юля. Баба Юля живе в селі Конотоп Хмельницької області, де живе чоловік 30, а взимку їздить жити до своєї доньки в місто Конотоп, Сумської області. Той самий Конотоп, про який знають всі. Такі от конотопські мандри. Із Конотопа в Конотоп і назад. Баба Юля частує нас смачною картоплею в мундирах, малосольними огірками та помідорами. Все просто і дуже смачно. Говоримо про її життя і про її село. Іван, смакуючи їжу, раптом щось згадує і жваво питає, чи в баби Юлі є неодружені внучки, але із неодружених залишились лише внуки-хлопці) Нічого Іване, все попереду! Забігаючи наперед, скажу, що зранку Іван отримав дуже файний презент від баби Юлі, який легко впізнати на фото. А ми лягаємо спати, нам із Іваном знову дістається одне ліжно на двох і аж три ковдри. Конотопських відьом помічено не було, тому ми собі спокійно засинаємо...