Босі мандрівники Іван та Юрій вирушили з Ужгорода до Харкова Вишиваним Шляхом.
На виході зі Львова лав босих мандрівників приєднався чорно-білий пес, якого назвали Боса.
На 40 день подорожі вони пройшли 24 кілометри.
Про свою подорож вони розповіли на сторінці
PROSTOBOSO.
"День 40
Конотоп - Полонне
24 км
В світі знані випробування на 40 днів. Ось і #PROSTOBOSO проходить щось подібне. Саме проходить. Найвідоміше випробування на 40 днів відбувалось в пустелі, було статичним. Наше ж дуже динамічне і проходить прекрасними українськими просторами. Тут тобі і ліси, і поля, і гори, озера, річки та ставки. Мадяри, гуцули, бойки, галичани. Поділля, Полісся. Круто, що це все в собі гармонічно поєднує #вишиваний_шлях. Дякуємо Anatoliy Tsyrkun, Kate Ganus та команді, що в нашому навігаторі є такий чудовий маршрут.
Стосовно випробувань, то саме сьогодні я перестав випробовуватись холодом. Обірвав дослідження порогу термальної чутливості піджаком від баби Юлі. Я вже знав, що надворі 9 градусів. Юрко казав, що прогнози погоди передвіщають ще холоднішу погоду. Тому як тільки Юля Афанасіївна спитала, чи, може, нам треба якийсь жакет або кофту, то я зразу сказав: «Покажіть, будь ласка!». Особливо не розглядаючи і не приміряючи, накинув поверх вишиванки. Юрко, Сергій та Боса мужньо тримались. Трусились і тримались. Хоча, здається, Сергій не дуже і мерз. Ймовірно, медитативне постукування в барабан і гучне наспівування мантри допомагає йому долати і температурні труднощі. Взагалі, ми і так розглядали з Юрком, щоб ближче до осені тепліше вдягнутись. Ноги залишимо голі та босі, а от тіла хочемо вкрити термобілизною. Цей запит вже донесли Шурі, яка пошукає для нас щось на київських секондах. Та якщо в когось з вас є рішення, як утеплити простобосівців, то ми дуже відкриті. Розглядаємо варіант одягнути щось і поверх вишиванок. Бажано, щоб це були якість автентичні жупани чи щось на кшталт цього.
Аби розігрітись, перші 6 км ми просто мчали спочатку селом і полем, а далі – лісом. Перепочити зупинились лише на галявині, яка була наповнена сонячним промінням.
Більшу частину денної відстані провели в лісах. Потім потрапили на асфальтовану дорогу. Водій вантажівки зрозумів, що прогавив щось дуже цікаве, коли проїхав повз нас. Через хвилину знову їхав нам на зустріч і посмішкою на обличчі та ввімкненою камерою на телефоні. Ще б пак! Тут така процесія! Троє чуваків. Босі. З собакою. В одного в руках барабан, в іншого – довжелезна береза. Коли водій вже втретє проїжджав повз нас, то так задивився через заднє скло, що вже з’їхав на обочину і почав вирулювати на асфальт тільки коли гілки дерев постукували по кузову. Ми перелякались. Могло статись ДТП.
В Полонному ми, здається, розгадали, чому це селище називається саме так. Нам зустрічались такі дівчата, які дуже легко своєю красою можуть заполонити серце. Тут нас радісно зустрів Рома зі своєю сім’єю. Рома, як і Макс з Шепетівки, жив з Юрком в одному гуртожитку. Тому вечір був наповнений спогадами про веселі студентські роки".