- Вже досить давно визначено, що розвиток дитячого таланту на Закарпатті – в числі пріоритетів. І ми дійсно досягли в цій справі хороших результатів. Окрім того, що наш край є одним із лідерів за охопленням населення, зокрема, в сільській місцевості, шкільною мистецькою освітою, Закарпаття також входить у п'ятірку областей, де налагоджено повноцінну вертикаль мистецького навчання: від школи – до вишу. Щоправда, з цього навчального року в Ужгороді припинила працювати філія Київського національного університету культури і мистецтв – і це ускладнює навчальний процес. Повірте, далеко не кожна родина може собі дозволити відправити дитину на навчання за межі області, надто, при нинішніх доходах та витратах. Тож це питання вимагає вирішення, випускники наших училища й коледжів повинні мати можливість здобувати повну вищу освіту вдома. Ба більше, навряд чи в Києві чи Львові нашу молодь навчатимуть, опираючись на наші місцеві історію, традиції, колорит, а відтак – ми ризикуємо мати дефіцит освічених фахівців, орієнтованих на популяризацію в першу чергу рідної культури.

На сьогодні повну вищу освіту в Ужгороді можуть здобувати лише випускники Ужгородського коледжу мистецтв ім.А.Ерделі. Та якщо невдовзі Закарпатський художній інститут запрацює як академія, ми разом міркуватимемо про доцільність відкриття на її базі факультетів музичних, режисерських чи інших дисциплін, або ж розглядатимемо можливість створення окремого культурно-мистецького вишу. Та сьогодні про це говорити ще зарано.

- А як щодо мистецьких вишів І-ІІ рівнів акредитації? Чи заплановані принципові зміни в їхній роботі? Адже не перший рік мовиться про об'єднання цих закладів.

- Дуже прикро, та реформа в освіті й реформа адміністративна, укрупнення територіальних громад – усе це так чи інакше відобразиться на мережі як закладів культури клубного типу, бібліотечних, музейних установ, так і, неминуче, на школах мистецтв та в наслідку – навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації. Їх в області три: Ужгородське державне музичне училище ім.Д.Задора, Ужгородський коледж культури і мистецтв та Ужгородський коледж мистецтв ім.А.Ерделі. Вирішення їхньої долі на відсотків сімдесят залежить від того, якою буде мережа дитячих мистецьких закладів, адже вони є і постачальниками абітурієнтів, і, здебільшого, роботодавцями для випускників коледжів та училищ. До цього можу додати, що наразі ми єдина область в Україні, яка забезпечує першим робочим місцем більше 90% своїх випускників і цим пишаємося.

Стосовно ж того, якою буде мережа шкіл естетичного виховання, та й культурних закладів загалом, поясню: проблема полягає в тому, що в нормативах освіти чітко прописано: на таку-то кількість дітей або мешканців потрібно стільки-то навчальних закладів, те ж – із лікарнями, в культурі цих стандартів немає. Ті, які є – застарілі. Тому зараз ми – і Мінкультури, і управлінці на місцях – обмінюємось пропозиціями, дискутуємо, аби виробити бодай мінімальні стандарти присутності культури у громаді – як сільській, так і міській. Це питання, до речі, ми нещодавно, 6 жовтня, порушували під час виїзного засідання за участі керівників міськрайвідділів та управлінь культури області. Якщо законодавець до нас прислухається – нам пощастить і цього разу обійтися без утрат – як у мережі закладів, так і в колективах. От від цього, зокрема, залежатиме і робота закладів І-ІІ рівнів акредитації – залежно від стандартів, які буде затверджено, вирішаться питання, в якому форматі, з яким штатом, за якими спеціальностями, яку кількість студентів і на якій матеріально технічній базі навчатимуть ці виші.

- Говорячи про господарські питання, чи достатньою нині є державна підтримка та чи є охочі інвестувати в культуру?

- Відзначу, що за останні 2-3 роки нам вдалося значно покращити матеріально-технічну базу для мистецьких навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації і бюджет на наступний рік дає нам можливість ще більше підсилити цей напрямок – провести ремонтні роботи не тільки у навчальних корпусах, але й у гуртожитку, де мешкають студенти всіх 4-ох вишів.

Найбільш болючим питанням і таким, що дуже поволі вирішується, є питання нашої культурної спадщини. Йдеться про дерев'яні церкви, замкові споруди, окремі приміщення, що теж є пам'ятками та які, до всього, використовують наші установи – це приміщення обласної філармонії, обласного театру ляльок, для ремонту яких потрібні значні кошти. Я не можу особливо дорікати керівництву області у попередні роки, бо якщо щось і виділялося, то тільки з обласного бюджету. Держава, не зважаючи на наші неодноразові прохання та звернення, із діючої донедавна програми збереження культурної спадщини не виділила Закарпаттю жодної копійки. Тому все, що ми робимо – робимо самотужки, встигаючи лише рятувати вже на серйозній стадії руйнації наші дерев'яні церкви, замки тощо.

Ми зараз розробляємо нові програми – і розвитку культури та мистецтва, і збереження й охорони культурної спадщини на 2016-2020 роки, які подаватимемо на розгляд чергової сесії. В них буде закладено хоча би той бажаний мінімум на фінансування основних напрямків, та якою буде спроможність обласного бюджету – покаже час. На наступний рік нам, приміром, потрібно щонайменше 3-5 мільйонів на програму збереження й охорони культурної спадщини – намічено завершення робіт у церкві с.Сокирниця Хустського району, потребує допомоги церква в с.Локоть Іршавського району, також громадськість справедливо підняла питання по Невицькому замку – а це теж величезні видатки, лише щоби зробити найнеобхідніші протиаварійні заходи в цьому замку знадобиться близько 5 мільйонів гривень. Ми дуже сподіваємося, що вдасться реалізувати деякі проекти за допомогою Державної програми регіонального розвитку, що дало б змогу вперше за довгий час одержати від держави цільові кошти та використати їх на капітальний ремонт даху Ужгородського замку та завершити ремонт і реставрацію обласної філармонії, той же ляльковий театр потребує коштів і має підготовлену документацію на майже 4 мільйони гривень. Тобто, на наступний рік культурна спадщина потребує близько 10-12 мільйонів гривень, але, будучи реалістами, в обласного бюджету ми просимо принаймні від 3 до 5 мільйонів. Ось така ситуація.

Щодо захищених статей – заборгованостей не маємо, зокрема, в гірських районах, де донедавна з цим були певні труднощі, після розподілу стабілізаційного фонду ситуація владналась. Це стосується не лише виплати заробітних плат, а й оплати енергоносіїв. Утім, про хорошу роботу закладу тільки з огляду на ці показники говорити не доводиться. Бібліотеки потребують книжок, періодики, комп'ютерного оснащення, музичні та хореографічні колективи – нових костюмів, інструментів, звукової апаратури. А про це дуже часто в фінансуванні навіть не мовиться.

- А як вплинула ситуація в державі на мистецько-фестивальне життя краю?

- Не задля самовихваляння, а заради істини: Закарпаття на сьогодні є тим краєм, у якому найбільше розвинутий фестивальний рух. Це, безперечно, зумовлено нашим географічним положенням, національними особливостями й етнічним багатством, культурним різнобарв'ям. Свят – різних за тематикою і масштабами: від локальних сільських до міжнародних – у нас є велика кількість. Ясна річ, частина з них потребує вдосконалення, але зупиняти цей процес для нас – стратегічно не правильно, це може згубно вплинути на розвиток традиційного мистецтва Закарпаття. Ми були в певній стурбованості торік, у зв'язку з військовими подіями на Сході країни, але й тут наші працівники після певного 2-3-місячного ступору, шоку, переорієнтувалися і почали проводити численні заходи, спрямовані на підтримку патріотичного духу в суспільстві й організовувати доброчинні акції. Уявіть, галузь, яка сама гостро потребує фінансової підтримки, виступає меценатом. Художники, музиканти, народні аматорські колективи, бібліотекарі, музейники, студенти й учні навчальних закладів – усі без винятку проводили власні заходи на підтримку воїнів АТО.

Тепер, якщо говорити про майбутнє Закарпаття – це, як і раніше, туристично-рекреаційна зона і цей процес повинен набирати ще більшого розмаху. Це мають зрозуміти також представники бізнесу, що потрібно всіляко культуру підтримувати, бо це і їхня економічна вигода: коли турист буде забезпечений не тільки місцем відпочинку та закарпатською кухнею, але й місцевим культурним продуктом – це дасть свій економічний ефект. Власне, тому ми зараз ставимося з великою приязню до фестивалів, конкурсів, спартакіад, які досі проводили в Криму, а нині – у нас. Ми зараз активно запрошуєм організаторів до співпраці, що може суттєво наповнити не тільки календар культурних заходів Закарпаття, але й обласний бюджет.

Культура, безумовно, потребує меценатства. Але це не є меценатство, яке не приносить дивідендів. Якщо, до прикладу, власник якогось ресторану чи туристичної бази посприяє у тому ж таки пошитті костюмів чи придбанні інструментів, завтра колектив може виступити в його закладі і своєю культурною програмою зробити йому добру рекламу. Це хороша світова практика.

Сьогодні допомоги потребують наші культурні пам'ятки, мистецькі установи, колективи й окремі митці (приміром, у виданні книг і художніх альбомів). Тому я закликаю усіх небайдужих та спроможних долучитися до цієї шляхетної справи. Разом із тим, самі установи культури повинні бути більш активними у пошуку меценатів і грантодавців – позитивну практику в цій сфері мають обласна наукова універсальна бібліотека ім.Ф.Потушняка, обласний музей народної архітектури та побуту й академічний обласний театр ляльок "Бавка". Іншим варто наздоганяти.

- Насамкінець, із нагоди професійного свята, чого б ви побажали своїм колегам?

- Що дуже важливо для працівника такої своєрідної сфери – це натхнення. Побажаю, щоб у доброму здоров'ї і гарному настрої щодня приступали до праці, не зважаючи на те, якими знаками питання насторожує нас завтрашній день. Якщо держава хоче розвиватися та процвітати, вона мусить усвідомити: без культури нації не існує, тому не лише культура потребує державної підтримки, але й держава – культурної. Мусимо бути сильними духом і терплячими, професійно та віддано виконувати наші обов'язки, берегти й примножувати традиції нашої неповторної закарпатської культури, а вона – неодмінно віддячить не тільки нам, а й нашим нащадкам.