У той час, коли більшість українських підприємств скорочують виробництва і урізають штати на Ужгородській швейній фабриці кипить робота і зростають зарплати працівників. Як їм це вдається? Багаторічний керівник підприємства Мирослава Каламуняк розповіла
«Часу Закарпаття», в чому секрет її успіху і поділилася деякими планами на нинішній рік. Зауважимо, що Мирослава Михайлівна налаштована вельми оптимістично. І найцікавіше, що в нинішні непрості часи для такого оптимізму у працівників Ужгородської швейної фабрики є всі підстави.
У нас є спокій і впевненість у завтрашньому дні. Нині це – рідкість
Мирославо Михайлівно, 2015-й рік видався доволі важким для країни. А яким його запам’ятаєте особисто ви? На цей рік були дуже великі надії. У всіх нас. Це рік після Майдану, після того, як українці продемонстрували своє бажання жити в цивілізованій демократичній державі і небажання терпіти все те, що доводилося терпіти, – насамперед корупцію і несправедливість. Але, на жаль, ці надії місяць за місяцем чи квартал за кварталом розвіювалися – бо зростали ціни, життя ставало складнішим, важчим, ми хоронили своїх знайомих. Витримати це все було психологічно непросто.
З іншого боку, все це – наше життя. Ми його один раз проживаємо і більше повторити не зможемо. Цей час, як і всі попередні, приніс нам новий досвід, нові бачення, життєву мудрість. У когось народилася внучка чи внук, у когось дитина пішла в перший клас, хтось вступив в університет. Життя не зупинилося після того, як гривня утричі подешевшала, –
усміхається.
Стосовно курсу… Від здорожчання валюти в Україні виграли насамперед експортери, які продають свої товари за кордоном. В тому числі, очевидно, і Ужгородська швейна фабрика? Не все однозначно. Зростання курсу валюти – це і наші втрати, і наші прибутки. На внутрішньому ринку, де ми продаємо продукцію під брендом «Паради», стало важче: купівельна спроможність людей знизилася, а собівартість продукції навпаки зросла, адже подорожчали складові ціни – нитки, тканини, енергоносії тощо. Водночас завдяки нашому експорту, де заробляємо валюту, безумовно, маємо кращі фінансові показники і прибуток для фабрики.
До речі, саме зростання курсу і дало нам змогу у 2015-му три рази підвищити зарплату нашим працівникам.
За один рік? Так. І вона зросла десь відсотків на 50%. На кінець року середня зарплата на підприємстві становила 3775 гривень. Це стало реальністю і завдяки зростанню курсу валют, і, безумовно, завдяки нашій добрій, злагодженій роботі. Досвід переконує, що все залежить від нас самих. І те, чи захоче партнер розмістити у нас своє замовлення, і рівень ціни, і те, на що ми здатні: чи можемо робити якісь прості речі, чи спроможні виготовляти дуже серйозний брендовий дорогий одяг. До слова, минулого року ми вперше шили для Hugo Boss і Dolce & Gabbana. Вийшли на зовсім інший технічний і технологічний рівень якості. І саме праця спеціалістів та наших швачок дала нам змогу добре, на позитивній ноті завершити рік.
Наші працівники знають, що на фабриці зараз чітко виплачується аванс і зарплата. Хоча були й інші часи, коли ми з ними спізнювалися. Тому для нас це – також досягнення. І в цілому: коли автобус забере від хати і привезе на роботу, де тепло чисто і затишно, коли ти знаєш, що твоя праця достойно оцінена, а тебе поважають у колективі, що ти можеш на роботі смачно і дешево поїсти, а ввечері тебе завезуть додому – ти приходиш сюди не просто працювати, а й відпочивати. У людей є спокій і впевненість у завтрашньому дні. Ми сьогодні самі формуємо собі замовлення, маємо можливість вибирати партнерів. Якщо раніше хто дав роботу, тому були щасливі, то нині можемо сказати: ні, з цими не будемо мати справ, бо нас не влаштовує їхня ціна, серія чи обсяги, а з тими навпаки – треба тісніше і активніше співпрацювати, бо це нам вигідно. Ми вже добре знаємо собі ціну – посміхається.
З нового року – курс на європейські тендериЗ першого січня вступила в дію економічна частина Угоди про асоціацію з ЄС. Чи передбачаєте вигоди від цього для Ужгородської швейної фабрики? Асоціація як крок наближення до Європи – дуже важлива справа. Хоча я себе не обманюю, бо розумію, що європейський ринок настільки переповнений, що знайти там свою нішу буде дуже непросто. Треба мати надзвичайний продукт, який би здивував європейців і був актуальний для того ринку.
З іншого боку, ми будемо допущені до європейських тендерів – це важливо. Скажімо, уже зможемо змагатися за замовлення на пошиття уніформ для стюардес, поліцейських, військових і так далі. Це нагода отримувати цікаві для нас контракти і працювати вже без посередників.
В цілому ж для нас не буде нічого кардинально нового, бо ми давно на європейському ринку, але Угода про асоціацію дає нові шанси, відкриває нові можливості. І це добре і для нашої фабрики, і для України.
Ви сказали, що в 2015-му вперше почали співпрацювати з Hugo Boss і Dolce & Gabbana. Цікаво, а що було основним аргументом при прийнятті цього рішення: файні гроші чи іміджова складова? Треба розуміти: продаж одягу і продаж моди – це різні речі. Одяг купляємо, щоб нам не було холодно. А моду – щоб бути успішним, підтвердити статус, бути в тренді.
Безумовно, що для нас ця співпраця з брендами світового рівня – найперше статусна річ. Адже з дорогими брендами не може працювати будь-хто. Це не тільки жорсткі вимоги до якості, до абсолютно високих технологій, особливих машин, це і вимоги до культури виробництва. Щоб мати можливість шити одяг для брендів, треба відповідати тим стандартам, яких вимагає цей покупець, проходити їхню щорічну атестацію.
Складно її пройти?Наприклад, якщо в умивальнику немає гарячої води – ти її не пройдеш. Це багато вимог: і до пожежної безпеки, і до сигналізації, і щодо відповідності трудовому законодавству. Не може Hugo Boss і Dolce & Gabbana шити в країні Бангладеш, де фабрики розвалюються, чи у В’єтнамі. Їхні покупці просто не придбають виготовлені там товари, вони хочуть, щоб ці товари були європейського виробництва. Навіть рівень заробітної плати в колективі, з яким вони співпрацюють, також важливий: дорогі бренди добре платять і хочуть, щоб люди, які на них працюють, були задоволені роботою і зарплатою.
Тепер стосовно вигоди від співпраці. Звичайно, в них непогані ціни. Але я б не сказала, що для нас ця співпраця в цілому економічно дуже вигідна, бо всі ті особливості, яких вимагає замовник, не дають великої продуктивності. У той же час, повторюся, отримати довіру таких серйозних замовників дуже непросто, не кожен може співпрацювати з дорогими брендами, в цьому є велика престижність. Вона багато важить, це серйозний аргумент для потенційних нових замовників і вже особливий статус підприємства.
Зарплата на фабриці виросте щонайменше на 20 %Чого очікуєте від 2016-го року, на що сподіваєтеся? Насамперед очікуємо того, що зменшення податку на зарплату з 38 % до 22 %, безумовно, дасть змогу підвищити, як каже уряд, соціальні стандарти, або по-простому – заробітну плату працівникам. Для мене це завжди радість. Якщо я можу зробити щось хороше, це робить мій настрій кращим, –
посміхається.
Це перший позитив. А ще, безперечно, формуємо програму на рік. Адже моя робота полягає в тому, щоб кожного ранку люди могли сісти за машинку чи за стіл і в них була робота, а потім отримали за це заробітну плату.
Також формуємо нову власну колекцію «Паради» і програму для наших замовників. Зробити це треба так, щоб і період міжсезоння був мінімальним, і щоб вистачило часу на відпустку, й аби ми технічно могли йти в ногу з часом – купити ті машини, які необхідно замінити. Наступного року маємо намір оновити наш технічний парк на 20 машин. Також у 2016-му році плануємо купити новий компресор, який дасть економію електроенергії, прес для дублювання, бо старий надто енерговитратний. До речі, серед здобутків 2015-го року треба виокремити ще один: нам вдалося нарешті реконструювати систему опалення таким чином, що пар, котрий використовується на прасках і на пресах, повертається в спеціальний котел, підігріває воду і дає нам тепло. Тобто ми сьогодні майже нічого не витрачаємо на опалення, бо змогли зробити інвестицію в цю систему і переробили її так, що і в цеху тепло, і грошей зайвих не тратимо.
Наостанок, Мирославо Михайлівно, яким прогнозуєте цей рік? Слід готуватися до гірших часів, чи, може, сподіватися, що буде легше? Я – великий оптиміст. Точно знаю, що вірити в краще – краще, ніж не вірити. Оптимістично дивлюся в майбутнє, знаю, що буде легше, що буде стабільніше в державі, а значить і у нас.
За легендою, мудрий цар Соломон мав перстень, на якому була викарбувана одна фраза: «І це пройде». Справді, усе минає: і добрі часи, і погані. І в нас усе так не буде. Час нині важкий і тривожний, але мусимо його пережити. Кажуть, що від тривоги і страху найкраще лікує робота, – усміхається. – Тож будемо багато працювати і добре заробляти.
Дай Боже! І дякую за розмову. Ярослав Світлик, «Час Закарпаття»