Загалом географічно ця площа – простір між двома дорогами, більша частина якого давно забудована приватними садибами. Із вільної території – хіба що згадане «коло» та велике перехрестя, де сходяться 5 автодоріг. І якщо «коло» теж забудують, то лишиться хіба що перехрестя. А перехрестя – це не площа.


То що ж буде з місциною, де можна облаштувати, власне, інфраструктуру площі з лавицями, освітленням, клумбами; місциною, де вже давно прокладена пішохідна доріжка? Наразі точно невідомо, бо ця територія… продається. Відповідне оголошення уже роками висить на паркані.

Кому ужгородці можуть подякувати за те, що в місті шматок території на 0,047 га вирішено не облаштовувати для потреби усіх городян, а банально забудувати для когось одного? Ціна території, до слова, може бути для її власника хорошою, адже це місце недалеко від центру.

Як з’ясував автор, місцеві депутати каденції 2006-2010 років та голова міськради Сергій Ратушняк доклалися, щоб відчужити цей шматок вільного простору. Ділянка із кадастровим номером 2110100000:28:002:0049 була виділена 18 грудня 2008 року згідно з рішенням міськради №942 – громадянці Горенко Діані Миколаївні у власність.

А сьогодні, згідно з інформацією із Кадастрової карти, ділянка належить уже приватному підприємству «Карпати-Укр». Засновником цієї фірми є Маєрчик Степан Степанович. До слова, людина із таким же прізвищем була депутатом Ужгородської міської ради 2006-2010 років.

Отак частина загальноміської території, як бачимо, перейшла у приватні руки за схемою: людині виділяється ділянка, громадянин передає (чи продає) цю ділянку іншій стороні. А потім на території оголошення про продаж – купуй хто хоче. Ну дуже вже нагадує класичну схему дерибану землі із корупційною складовою.

Якщо цю територію дійсно хтось купить згідно із цільовим призначенням землі – «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» – і зведе там будинок, то від площі, як уже загадано, залишиться лише перехрестя п’яти вулиць.

Прес-служба Ужгородської міської ради через мережу «Фейсбук» із посиланням навійськкома Ужгорода Миколу Журавльова поінформувала, що незабаром у цьому місці встановлять ще й меморіал, облаштують лавиці, висадять дерева та квіти. Це буде місце, куди можна прийти, помолитися, вшанувати пам’ять загиблих земляків.

На події освячення – духовенство та армійці. Фото зі сторінки міськради у «Фейсбук»

Але, як бачимо, на площі В.Постолакі може для цього просто не виявитися місця. Чи є якийсь вихід із ситуації?

Один із варіантів – аби депутати каденції 2006-2010 років, серед яких, до слова, і чиннийміський голова Богдан Андріїв, «скинулися», викупили цю землю і «подарували» знову місту. Але цей варіант скоріш за все фантастичний – жадоба не дозволить. А про фактор жадоби говорить те, що місцеві депутати каденції 2006-2010 років увійшли в історію міста як люди, які зуміли у багатьох місцях – площах, дворах, скверах, – віддати ділянки під забудову. Подейкують, не за так.

Інший варіант – аби нинішня місцева влада ініціювала перевірку законності відчуження ділянки. Але в успіх цієї справи теж мало віриться, оскільки будь-який грамотний юрист може у першому- ліпшому суді довести «законність» виділення землі. Хоча б тому, що на Генплані міста шматок території не позначений як місце для площі. Ба більше – він позначений саме як місце для садибної забудови.

Третій можливий варіант – місцевій владі розпочати переговори із власником ділянки і, в підсумку, викупити її за бюджетні гроші. Чи за гроші меценатів, якщо такі знайдуться. Відтак, тоді є шанс навіки закріпити цей шматок території площі як місце, де можна встановити духовний символ, меморіал, лавиці, висадити дерева/квіти, але аж ніяк не зводити приватну садибу.

То ж чи збережеться в Ужгороді площа імені загиблого воїна власне як площа – тепер залежить від місцевої влади. Шанс зберегти міський простір, де можна вшановувати пам’ять загиблим за Україну Героям, ще є.

Ярослав Гулан,
кореспондент
Бюро журналістських розслідувань
«Варто ЗНАТИ!»
для «Ні корупції!»

Фото автора