Атошник Богдан із позивним «Інтелігент» згадує: «Вперше я побачив її 10 серпня 2014 року. Наш батальйон саме готувався до виїзду в Дебальцеве. Галинка прийшла до нас у взвод медиком. Усі без винятку намагалися їй приділяти увагу й допомагати, бо була дуже тендітною. За це й невеликий зріст її всі звали «Кнопка». Вона не ображалася, і цей позивний залишився з нею до закінчення ротації».
«Вона, незважаючи на всі можливі небезпеки, прагнула потрапити на війну, від якої тікали й ховалися сотні здорових і дужих хлопців у всій Україні... Наказ про виїзд у зону АТО не змусив себе довго чекати. 13 серпня зранку ми вирушили на схід. Як виявилося, батальйон відправили на блокпости в районі Дебальцева, Вуглегірська, Горлівки. Наш взвод потрапив на один із найнеоблаштованіших блокпостів, за сім кілометрів від Дебальцева», — розповідає Богдан.
«Галинка все більше захоплювала мене. Практично кожного вечора перед сном я приходив у ту частину нашого табору, де вона жила. Це вже була свого роду традиція. Ми любили просто сидіти в сутінках біля її намету і спілкуватися. Говорили про різні речі: як про війну, так і про мирне життя, — веде далі Богдан. — Я дізнався, що якось вона пішла з друзями в похід у гори з ночівлею, де дуже змерзла. Після чого дала слово більше не ходити в походи з наметом. Та доля вирішила інакше — і тепер вона тут, і живе в наметі, і проживе так 55 днів.
У один із таких приємних серпневих вечорів ми, як завжди, сиділи з Галинкою біля її намету і спілкувалися. Час уже був досить пізнім, і мені залишалась якась година-друга до нічної зміни. Тому я вирішив, що піду трішки поспати. І тут, коли я побажав їй приємних та солодких снів, Галя мене поцілувала, сказала «Добраніч!» і сховалась у наметі...
Сказати, що я був шокований — це не сказати нічого. Я був збентежений, розгублений, але головне — щасливий… Я був на сьомому небі від цього. Вона — прекрасна, чудова, мила, тендітна дівчина — небайдужа до мене.
З нетерпінням чекав вечора, щоб знову зустрітися з тією, чиє ім’я роїлося в думках цілий день. Зустрітися, щоб відкрити їй своє серце, душу, розказати про свої почуття до неї. Я відчував, що саме Галя — та людина, з якою я хочу бути до кінця своїх днів».
«Мене підкорила його інтелігентність, ввічливість та уважність, — зізнається нам Галина. — У нього є така риса, як у мене у звертанні до людей — він «ВИкає». А ще усіх дівчат та жінок називає «пані» та «панянками». Я годинами можу говорити про нього. Він для мене — справжній герой».
«За півтора року, що я їжджу в зону АТО, — це моя найприємніша ротація. Ми з Галинкою вже понад рік разом, — каже Богдан. — І часто згадуємо разом ті веселі й сумні дні, які провели там, під Дебальцевим. Саме там, у вирі смерті та страждань, зародилося наше кохання. І я дякую Богу й долі, що звели мене з нею, моєю маленькою «Кнопкою». Я кохаю її, кохаю понад усе на світі!» «Я також його кохаю!», — додає Галина і мило всміхається.
Оксана ШТЕФАНЬО, газета
"Новини Закарпаття"♦ P.S. Галина Сернівка («Кнопка») нині працює керівником відділу комунікації ГУ Національної поліції України в Закарпатській області. Родом із Мукачева. Богдан Сливка – із Хмельниччини. «Він пішов добровольцем ще з Майдану — з того моменту він у Нацгвардії, — розповідає нам Галина. — 14 лютого повернувся з ротації з Луганської області, де пробув два місяці». Тепер закохані разом.