Верхній Бистрий – типове безробітне село на Міжгірщині. І в ньому, як правило, з молодих років горяни змушені вирушати у далекі заробітчанські мандри через гостру проблему працевлаштування за місцем проживання.
Дванадцять років тому на Покрови у 18-річному віці й Віталій Мацкаль з простої селянської сім’ї подався аж у Ленінградську область на лісорозробки. Всього три тижні пропрацював, як юнака спіткала біда. Трактор зачепив щитом смереку, котра звалилася йому на плечі. До свідомості прийшов лише в лікарні, де люди в білих халатах констатували страшний висновок: перелом хребта. Де лиш потім не лікувався — в Києві, Львові, Донецьку та інде, але на ноги так і не вдалося стати із-за паралічу нижніх кінцівок. Важка хвороба безнадійно прикувала Віталія до інвалідного візка.
За вкрай гіркої обставини верхньобистрянець не впав духом – одержимо боровся за життя. Навіть вдалося здобути фах оператора комп’ютерного набору під час п’ятимісячних курсів. Пригодилося це в домашніх умовах, бо через інтернет мав нагоду передусім спілкуватися. Зокрема, налагодив контакт і з обласним “Інваспортом”, що дало можливість змістовніше проводити час: займатися вправами і згодом брати участь у змаганнях серед спортсменів з обмеженими фізичними можливостями. Перед ним навіть ставили мету, щоб Віталій потрапив у параолімпійську збірну України з лижних гонок, та ба, знову далася взнаки недуга, і тренування довелося припинити.
Щоправда, після лікування повторно почав настирливо відновлювати фізичну силу і зайнявся іншими видами спорту – фехтуванням і так званим бочу, що, до речі, теж входить у програму параолімпійських ігор. Навесні цього року знову вийшов на спортарену і в загальнокомандному заліку з бочу здобув друге призове місце.
31-річний верховинець нині щиро зізнається, що заняття спортом – це особливо щасливі миті в його житті, захоплення ним лиш додає віру в зміцнення фізичних сил.
… і щастя
Вікторія Цогла родом з Іршавщини — з Колодного. З Віталієм вони однолітки, а по гороскопу ще й «сусіди»: вона – Козеріг, а він – Стрілець. Як не прикро, але так вийшло, що й в одному віці обох підчатували несподівані травми, що поклали на інвалідні візки. Дівчина тоді навчалася в інституті в Києві, опановуючи фах стоматолога. І для неї фартовим став інтернет, який заочно їх познайомив.
— Мені одразу все сподобалося в цій милій і душевній дівчині, — з непідробною теплотою мовить Віталій Мацкаль.
Він дуже прагнув з нею зустрічі тет-а-тет. І його мрія з мрій незабаром здійснилася, коли відбувся спільний заїзд у реабілітаційний табір, що в селі Лавки на Мукачівщині. Віталій зізнається, що ні на йоту не помилився в уяві про Вікторію і зрозумів, що має стати для нього головною опорою. Вже перші дні рандеву перевтілилися у кохання. Не просте! Таку любов, зрозуміло, увінчує тільки весілля. І шлюбна подія відбудеться, причому вже цього місяця, а саме – 26 вересня.
Місце єднання пари закоханих сердець на рушничку щастя – мала батьківщина нареченої.
Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ,
Газета "Новини Закарпаття"