Людина приходить у цей світ, виконує свою місію і відходить, залишивши по собі якийсь слід. Хтось більший, хтось менший... Василь Кричфалушій був світлою людиною і залишив по собі щемкий сум у серцях тих, хто знав і любив його. Свого часу очолював управління по туризму і курортах облдержадміністрації. А ще був багаторічним головою правління ЗАТ «Закарпаттурист».
На початку лютого 2016-го його не стало… Несподівана втрата вразила багатьох, та найбільше підкосила дружину Марію Іванівну. «Все сталося так швидко і несподівано, що й досі не можу оговтатися. Все життя ми були разом, тривалий час спільно працювали, їздили в різноманітні подорожі... Нас усі називали «ті, що завжди двоє». Цієї осені виповнилося б 45 років із дня нашого весілля. Однак не судилося», – з гіркотою промовляє Марія Кричфалушій.
Вони познайомилися, коли навчалися на біологічному факультеті УжДУ. Після закінчення вишу одружилися й більше не розставалися. Понад 20 років Василь Кричфалушій пропрацював у міжнародному туристичному центрі «Верховина», що в с.Невицьке на Ужгородщині, пройшовши шлях від заввідділом до заступника директора. Марія Іванівна тоді була поряд, працюючи в бібліотеці того центру.
З розвалом Союзу «Верховина» почала занепадати, тож 1994-го Василь Михайлович перейшов у Закарпатську облдержадміністрацію заввідділом управління зовнішньоекономічних зв’язків. Коли в ОДА створили управління по туризму і курортах, очолив нову структуру.
Згодом нова життєва сходинка – з Києва надійшла пропозиція очолити правління ЗАТ «Закарпаттурист». «Правління товариства залучило кредитні кошти й відремонтувало головний корпус «Світанку» в Ужгороді. Після Чорнобильської катастрофи саме тут приймали на оздоровлення тисячі дітей із постраждалих областей України, – згадує пані Марія. – Колектив «Світанку» тоді нараховував понад 100 осіб. Плюс колективи 15-ти оздоровниць, котрі входили до ЗАТ «Закарпаттурист». Координувати діяльність такої потужної організації було непросто, однак чоловік справлявся. За його керівництва лікувально-оздоровчі комплекси і турбази ремонтували, осучаснювали. За свою роботу Василь Кричфалушій був відзначений дипломом Міжнародного академічного рейтингу популярності та якості «Золота Фортуна», Почесною грамотою Кабміну, званням «Заслужений працівник туризму» тощо».
«Що найбільше любив Василь Михайлович?» – запитую у пані Марії. «Діяльність чоловіка була пов’язана з туризмом. Тож логічно, що ми об’їздили свого часу весь Радянський Союз і майже всю Європу. Нас вабили країни, де мешкають близькі за менталітетом люди. А от Арабські Емірати чи Канари були нам байдужі. Коли ми з чоловіком створили власну турфірму, то залюбки відвідували Хорватію, Італію, Грецію чи будь-яку іншу вподобану країну. Ми вкладали гроші в подорожі й прищепили любов до мандрівок дочці Сніжані та внуку Васильку».
Василь Кричфалушій обожнював природу, дуже шанобливо ставився до пам’яті предків. А ще любив приймати гостей – і щоб наїдків на столі було повно. Пані Марія згадує, що жила при чоловікові, як у Христа за пазухою. Він був генератором ідей, завжди щось планував і вирішував усі важливі професійні й родинні питання. Навіть в останні години життя вірив, що здоров’я відновиться, тому планував поїхати з дружиною в романтичну подорож. А ще дуже любив дарувати своїй Марійці тюльпани, котрі вона обожнювала. «Тепер щотижня ці квіти Василеві несу я», – зі сльозами в очах промовляє Марія Іванівна.
Коли «швидка» після інсульту везла його в лікарню, лікарка всю дорогу тримала його за руку й заспокоювала дружину: «Він дихає, дихає...» Аневризма головного мозку — діагноз, котрий все ж таки давав шанси на одужання. І медики зробили все можливе, аби зберегти Василю Кричфалушію життя. Однак Богові видніше.
Мирослава ПАВЛЮХ, газета
"Новини Закарпаття"