Коли потрапляєш до Пісків, що знаходяться неподалік донецького аеропорту, точніше їхніх руїн, виникають відчуття ніби потрапив у черговий голлівудський блокбастер про Апокаліпсис. Майже всі будівлі колись «елітного» дачного селища та й сама місцевість зазнали ушкоджень від значних інтенсивних та потужних обстрілів проросійських бойовиків. І сьогодні, коли тут обороняється рота 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, яку очолює капітан Тарас Шевченко, в селищі зовсім неспокійно.
— Бойовики переважно вночі переміщаються з боку ДАПу (який, до речі, з позицій підрозділу добре видно навіть неозброєним оком. — Авт.), наближаються на дистанцію ефективного ведення стрілецького вогню, тим паче, що тут для цього вистачає шляхів і підходів у вигляді декількох підземних колекторів та комунікацій, і намагаються нас обстрілювати з різних засобів — переважно це автоматичне стрілецьке озброєння, підствольні гранатомети, кулемети, ручні протитанкові гранатомети. А буває, як показяться, — накривають активним мінометним вогнем, прилітають і 82-мм, і 120-мм міни, станкові гранатомети також «працюють», як-то кажуть, «не охолоджуючи стволів». До речі, напередодні вони навіть вдень стріляли, не «дочекалися» цього разу сутінок, — розповідає командир роти.
За словами капітана Тараса Шевченка, аби своєчасно помітити наближення цих диверсійних груп, які переважно намагаються пролізти у лісосмуги, що знаходяться між позиціями роти та позиціями бойовиків, які засіли в районі ДАПу, в роті організоване несення служби на спостережних постах, а також бойова охорона всіх позицій підрозділу, яка підсилюється в темний час доби. Тому противнику досить рідко вдається підібратися до позицій роти на таку коротку відстань, щоб прицільно та ефективно обстріляти українських бійців, тобто заскочити зненацька.
Потрібна допомога бійцям 128 бригади, які тримають оборону на шахті Бутівка— Звісно, в переважній більшості випадків ми своєчасно помічаємо їх і даємо відсіч. Але тут бувають нюанси, — розповідає командир гірсько-піхотної роти. — Річ у тім, що, за нашим спостереженням, бойовики мають плани місцевих комунікацій, яких навколо колишнього донецького аеропорту чимало. І вони досить активно намагаються використовувати їх. Передусім, щоб вести розвідку наших бойових порядків або влаштовувати ось такі раптові обстріли. Проте підземні колектори, по яких вони намагаються постійно пролізти та раз за разом потрапляють просто між двома нашими позиціями, з яких ми можемо разом із нашими сусідами ефективно їх «бити» в обидва фланги. Вони вже неодноразово потрапляли в цю халепу — вилізуть, займуть позицію, починають стріляти, і тут їх з боків накриваємо вогнем, і знову вони вимушені лізти в ці люки та колектори, забираючи своїх вбитих та поранених.
Слід наголосити, що в підрозділі чимало досвідчених бійців, зокрема і серед командного складу, які пройшли через запеклі бої в зоні АТО.
Так, головний сержант роти молодший сержант Василь Ковцуняк — легендарна особистість не тільки у своїй роті, а й, мабуть, у всій бригаді. Родом з мальовничого західноукраїнського містечка Коломия, батько двох дочок. А водночас — людина, яку цілком можливо повністю асоціювати з усіма основними подіями новітньої історії України. Він із тих, про кого говорять — ідейний.
За його плечима участь у Революції гідності, Василь Васильович вистояв на Майдані (14-та «Коломийська сотня»). Потім воював у лавах одного з добровольчих підрозділів. Під Іловайськом отримав три кульові поранення (одне з яких — у голову, і лише завдяки майстерності українських військових медиків, які зуміли своєчасно та якісно надати йому допомогу, бійцю вдалося вижити), 6 осколкових поранень, 2 контузії. Після тривалого одужання повернувся на фронт у лави 128-ї славетної окремої гірсько-піхотної бригади.
— У нас тут взагалі переважна більшість ідейних бійців. Прізвище командира спонукає, а, крім того, один з бійців є повним тезкою нашого Кобзаря — Тарасом Григоровичем Шевченком. Тому наш підрозділ «за визначенням» не може воювати із російськими найманцями погано, — жартує Василь.
На вулиці сутеніє, навколо згущується темрява. Де-не-де збоку Донецька та аеропорту видно вогники, з сусідніх позицій у напрямку Опитного, Водяного чути поодинокі постріли. На командно-спостережному пункті батальйону, до складу якого входить рота капітана Шевченка, помітне пожвавлення — адже навряд чи ця ніч на ділянці відповідальності підрозділу буде спокійною. Тож треба бути готовими до будь-яких подій…
Костянтин МАШОВЕЦЬ, Народна армія