Літературний день «Береги слова» влаштували недавно в Берегові. Це був організований виключно на громадських засадах фестиваль, покликаний звести «береги» по обидві сторони Карпат, аби в туристичному містечку зійшлися і закарпатські літератори, і творці «з-за перевалу».

Важливою складовою «Літературного дня» виявився круглий стіл у Берегівській гімназії, яка в минулому була одним із головних осередків української культури в місті й залишається ним досі. Сама будівля нинішньої гімназії (яку вона ділить із українською середньою школою № 1) колись називалась угорською королівською гімназією і була зведена в 1895 році в стилі романтизму. Її архітектором є Самуїл Пец (1854–1922), який, отримавши освіту в Штутгарті та Відні, у 34 роки став деканом будівельного факультету Будапештського університету технічних та економічних наук та очолював його аж до своєї смерті. Самуїл Пец став, окрім іншого, автором проекту будівлі королівської реальної школи в Ужгороді (нині ЗОШ №4). Як розповіли присутнім берегівчани Василь Вовкунович та Федір Савчур, ініціаторами побудови гімназії за часів Австро-Угорщини виступила єврейська громада міста, вона ж стала й основним спонсором. Після передачі Закарпаття Чехословаччині певний час заклад не працював, оскільки основна частина викладачів переїхала на територію, що залишилася за Угорською державою. В 1920 році чехословацьке керівництво краю почало залучати до викладання переселенців із Західної України, які в ліберальній Чехословаччині ховалися від переслідування польською владою. Цікаво, що паралельно з українськими мігрантами на Закарпаття переїхало й багато так званих «білоемігрантів» — росіян, які не сприйняли більшовицький переворот у Росії. Однак вони селилися більше в Ужгороді й Мукачеві, а Берегово стало осередком носіїв саме української ідеї. Практично всі ключові особи Карпатської України були пов’язані з гімназією, яку трохи раніше, наприкінці 1919-го, переформатували в «Руську державну реальну гімназію міста Берегова». Сюди направили чимало людей із солідною європейською освітою, тому не випадково в 1921-му саме в Берегові зародився перший у краї «Пласт».

Сьогодні фасад гімназії прикрашають пам’ятні дошки на честь людей, які навчалися або викладали в цьому закладі: архітектору Мігаю Томашу, хірургу Бертолону Ліннеру, письменнику, археологу та етнографу Федору Потушняку, українському поету Василю Пачовському. Про двох останніх і говорили на круглому столі, адже, попри вшанування знаками, ці люди заслуговують і на популяризацію своєї творчості.

Ішлося й про сучасну закарпатську літературу, яка як явище давно відбулася, хоч і не набула гідного визнання серед земляків. Лауреат Шевченківської премії Мирослав Дочинець із сумом відзначив, що за його спостереженням, закарпатці є, певно, представниками найменш читаючого регіону в Україні – на одного мешканця тут припадає в середньому одна продана книжка на рік (в той час як у Львові – п’ять, у Європі – в рази більше, ніж у середньому по Україні).

А далі майстри слова презентували свою творчість у власне літературних читаннях на сцені ресторану «Золота пава». Дві години йшли виступи поетів – молодих і зрілих, місцевих та приїжджих. Лунали вірші переважно українською, але знайшлося місце й для інших мов – угорської, польської, російської.

Перший літературний фестиваль «Береги слова» відбувся, і відбувся вдало. Його організатори сподіваються, що такий захід стане регулярним і презентуватиме Берегово не лише як локацію для відпочинку, а й як місто, де шанують, люблять та популяризують літературу.

Олег СУПРУНЕНКО, "Новини Закарпаття"