22 роки пані Олена пропрацювала вчителькою початкової школи. Все своє життя вона віддано присвятила роботі. Разом з чоловіком виховують трьох дітей. Коли почались бойові дії на сході України, сім’я вимушено покинула місто Ізюм. Родина втратила свій будинок, все майно. З першого погляду для держслужбовців – буденна історія переселенців. Але чиновники відмовляють у поновлені довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб навіть враховуючи ті обставини, що дані посвідки вже видавалися Управлінням соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації.
«Наш будинок в зоні АТО розташований біля стратегічної траси. Пригадую як по нашій дорозі їхали танки, «тягачі». В сусідів була шиномонтажна майстерня, а коли туди точали заїжджати танки – це вже була остання краплина на користь переїзду. Прибувши сюди ми не мали жодного знайомого. Дібралися з чотирма «рюкзачками». Першими нашими помічниками була одна з релігійних громад, – ділиться спогадами харківська переселенка. – Звісно, на початку було важко адаптуватися. Цілий рік я стояла на обліку шукаючи роботу за спеціальністю. Працевлаштувалася самостійно і зараз вже продовжую працювати по професії в приватній школі. Житло шукали довго, бо через те, що ми багатодітна сім’я, зазвичай отримували відмову. Але все ж таки ми знайшли дім і зараз проживаємо в селі Мукачівського району».
Чоловік Олени брав активну участь в обороні територіальної цілісності, був у самообороні міста Ізюм. Сім’ї неодноразово погрожували і саме це стало ще однією причиною, чому вони вирішили покинути рідне місто. Тепер повертатися додому небезпечно, тож родина висловлює своє бажання залишитись на Закарпатті, адже тут їм подобається.
Відповідно до наказу Антитерористичного центру при Службі Безпеки України № 33/6/а від 07.11.2014 року, Харківська область в період з 07.04.2014 по 14.09.2014 визначена як район проведення АТО. А згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р та діючого № 1275-р, місто Ізюм, з якого виїхала родина харківських переселенців, входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
«Відповідно до статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» наша держава має провести всі можливі заходи для створення умов добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні. Добровільного і тільки добровільного повернення! У справі з нашими співвітчизниками, які виявилися переселенцями із Харківської області неможливо допустити навіть думки, щоб державні органи, а саме Мукачівський соцзахист, сприяли до примусового повернення цих людей в небезпечне для їхніх життів місто», – зазначив представник УГСПЛ Борис Кондратюк.
Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації повідомило пані Олену про технічну неспроможність поновити довідки їхній сім’ї. «Тепер ви не переселенці, а звичайні громадяни, бо місто Ізюм не зона проведення АТО», – заявили держслужбовці.
Цікаво, невже Закони України тепер тлумачить не Конституційний суд, а місцеві чиновники?
Відсутність діючих довідок нанесло сім’ї переселенців значних матеріальних та інших втрат. «Зокрема, це вплинуло на те, що ми не зуміли скористатися пільгами при вступі у навчальний заклад дитини, втрата пільг за оплату навчання, проблема з оформленням закордонного паспорта, оновленням фото у внутрішньому паспорті», - прокоментувала пані Олена. А це порушення соціально-економічних та гуманітарних прав громадянина України!
Громадськість натомість, так само як і постраждалі, очікує об’єктивної реакції чиновників.
Зараз сім’я харківських переселенців з допомогою УГСПЛ звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та висловлює готовність відстоювати свої права у суді.
Нагадуємо, що звернутися до громадської приймальні можна, зателефонувавши за телефоном — 066 585 14 75. Електронна адреса:
[email protected]Мережа громадських приймалень Української Гельсінської спілки з прав людини здійснює свою діяльність за фінансової підтримки Уряду Канади через Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD), програма «Права людини понад усе» (Human Rights First).