Легенда породжена невідомістю. Одні з ключових моментів розповіді – мальтійські хрести, які вирубані на стінах печери біля першого сіфона (на думку істориків, вони свідчать тільки про релігійне значення печери, і не більше), а також історія самих сіфонів. Сіфони – це стрімкі заглиблення в печері й, за однією з версій, вони були різновидом славнозвісних тамплієрських пасток. Діяли вони так: між двома заповненими водою сіфонами пролягала горизонтальна ділянка печери з повітрям. Лицарі-храмовники саме там могли розбити ємність із певною хімічною речовиною, і це призводило до смерті мисливців за золотом, які пірнали в перший сіфон, а випли­ваючи з нього, з першим подихом ковтали «смерть». Тамплієрська легенда Чорної гори є однією з найкрасивіших і привабливих (тут і золото, і лицарі, і кохання, і смерть), але з точки зору сучасної науки позбавлена сенсу. Тамплієрів на Закарпатті у ролі будівельників значних споруд, у першу чергу Середнянського замку, не було, вважає Ігор Прохненко. P1000708 Хто ж збудував печери Чорної гори? Але цій же тезі можна заперечити: якщо Чорна гора не була останнім пристанищем лицарів-храмовників під час їх знищення Філіпом Красивим на початку ХІV сторіччя і тут не сховане золото тамплієрів, то все ж таки, хто і з якою метою зробив печеру? І для чого використовував? «Щоб розкрити таємницю печери Чорної гори, треба починати мислити логічно, – розповідає начальник відділу туризму та транскордонного співробітництва Виноградівської РДА Святослав Гал. – Якщо просто людина чи група людей, або навіть великий колектив людей прийде до скелі й захоче перетворити її на печеру – гадаю, у них мало що вийде. Руко­творні печери – це справа рук професійних майстрів-мулярів, які не тільки мали відповідні інструменти, знаряддя праці, а й, що важливіше, досвід. Традиційна вирубка печер, що сприяє їх довговічності, це дві одиниці висоти на одну одиницю ширини плюс арочний звід. Якщо ми знайдемо людей, які могли зробити цю справу на Чорній горі – тоді й вирішимо питання! Не треба довго шукати – професіонали будували Канків. Але друге питання: коли? В історичній літературі оповідь про замок Канків дуже спотворена. Не будемо зупинятися на неможливості існування цієї споруди в ІX, Х, ХІ, ХІІ і навіть ХІІІ сторіччях по одній простій причині – право на зведення фортеці було дане лише в ХІV ст. 

Отож, значить, ХІV ст.? Ні! Замок добудований не був. Напівзбудовані споруди розібрали: наприклад, на місці великої вежі ХІV ст. із товщиною стін близько 3 м пізніше була поставлена каплиця. І з іншими спорудами замку, який так і не почав жити, сталося те саме. Широкі будівельні роботи почалися на Канківській терасі Чорної гори в той час, коли район Севлюша перейшов до родини Перені. Саме ці феодали запросили майстрів-професіоналів для перебудови замку Нялаб у Королеві, а ті одночасно (гуртом – дешевше) попрацювали й на Канкові». 

Професійний гурт будівельників, що працював у районі в ХV сторіччі, фіксується не тільки за результатами роботи, а й за унікальними археологічними знахідками із зам­ку Нялаб, отриманими експе­дицією УжНУ, які зараз знаходяться в фондах і експозиції Виноградівського історичного музею. Найбільш вагома знахідка в цьому відношенні – це фрагмент мідної пряжки з написом латиницею готичним шрифтом VILLEMONT. Ремені з цими пряжками носило будівельне товариство, представники якого творили на території північно-східної частини Угорського королівства, в тому числі й на Закарпатті. Отже, на думку дослідника, і будівництво замку Канків у такому плануванні, як його бачимо зараз, і одночасна вирубка печери на Чорній горі відбулися в ХV сторіччі. Щоправда, коли й ким вони були зроблені конкретніше – покажуть наступні археологічні дослідження. Наталія 

ПЕТЕРВАРІ, газета «Закарпатська правда»