Ми продовжуємо нашу рубрику про туристичні родзинки Закарпаття. Цього разу розповімо про палац Шенборнів, що знаходиться у с. Карпати Мукачівського району й нині слугує разом із новими приміщеннями за санаторій «Карпати». Але колись це була резиденція та мисливський будинок графів Шенборнів, знаного роду в часи Австро-Угорщини. Але про все по порядку.
365 вікон, 52 кімнати та 12 входів у замокЯк пишуть дослідники В. Пагиря та Є. Федів у книзі «Творці історії Мукачева», після придушення повстання Ференца Ракоці ІІ у 1711 році маєтки повстанців перейшли до рук габсбурзької династії Шенборнів. Новим їхнім господарем став Лотар Франц фон Шенборн – єпископ Бамберга і архієпископ Майнца. Таким чином був покладений початок цієї династії у нашому краї.
Маєтки князя Ракоці і повстанців 31 липня 1728 року були подаровані цісарем Карлом VI 75-річному архієпископу, який доручив керівництво ними своєму кузену Фрідріху-Карлу Шенборну як спадкоємцю, бо старий Лотар Шенборн не мав угорського громадянства. Шенборнівська домінія складалася тоді з 152 сіл, 15 присілків, 4 торгових міст. А невдовзі до неї додалися ще 32 села, куплені від княгинь Баторі та Естергазі.
В кінці січня 1729 року старий архієпископ помирає, і Бамберським єпископом стає Фрідріх-Карло Шенборн, який приймає спадщину всієї домінії. Але в 1746-му і його спіткала раптова смерть, тож володаркою цих земель стала графиня Шенборн-Менфред, мати й опікунка малолітнього володаря домінії Євгена-Ервіна. Вона й почала запрошувати колоністів із Верхньої Австрії. За правління графа Євгена-Ервіна домінія швидко стала на ноги. Він був і головою Березького комітату.
Завдяки старанням графів Шенборнів на Закарпаття переселилося чимало вправних ремісників, а навколо Мукачева утворилося 13 німецьких сіл.
Щоосені у вересні Шенборни влаштовували у своїх лісових володіннях відстріл диких звірів, у полюванні брала участь елітна аристократія Будапешта й Відня.
Ервін-Фрідріх Шенборн-Бухгейм, представник уже шостого покоління Шенборнів на Закарпатті, починає будувати в 1890 р. мисливський палац, який назвали Берегвар, тобто замок у комітаті Берег (vár по-угорськи – замок, палац). Кажуть, що до того тут був дерев’яний мисливський будинок. Архітектором та автором проекту став З. Грессерсон. Цегла та камінь – основні матеріали. Замок мав так звану астрономічну структуру. Тут 365 вікон (відповідає кількості днів у році), 52 кімнати (за кількістю тижнів), а також 12 входів (як місяців у році). Є також чотири різні за формами вежі й ренесансні фронтони. Вікна каплиці, яку розташували на другому поверсі замку, прикрашені дивовижними вітражами – герби з коронами та хрестами. Встановили й герб роду Шенборнів-Бухгеймів: на червоному щиті, на срібній горі з трьома верхами, зображений золотий лев у срібному «озброєнні» (очі, кігті, язик), що крадеться.
На початку ХХ ст. біля палацу висадили сад-дендрарій із декоративним озером у центрі. Обриси викопаного ставка за задумом власника парку умовно відтворюють карту Австро-Угорської імперії. Серед рідкісних дерев – самшит, катальпа, сосна Веймута, канадська ялина, японська вишня (сакура), рожевий бук, італійська глиниця; з кущів – дойція, гортензія тощо. У довколишніх лісах любили полювати. За одне полювання, яке тривало кілька днів, відстрілювали 30–40 оленів. Водночас розказують і бувальщину про Георга-Ервіна, котрий власноруч витягнув із крижаної води поранене оленятко й виходив його.
Найбільше палац послужив графу Фрідріху-Карлу фон Шенборну-Бухгейму (1869 – 1932). Це випливає з архівних матеріалів, які розшукала Магдалина Гудак-Кайнц, голова Мукачівського національно-культурного товариства німців «Паланок». Після смерті Фрідріха-Карла Шенборна латифундія переходила з рук у руки нащадкам Шенборнів аж до останнього Бухгейма, який жив у Відні.
Герман Герінг поклав око на палацУ 1928 році чехословацький уряд провів земельну реформу, ліквідував Мукачівсько-Чинадіївську домінію, а її маєтки передав фірмі «Латориця». Є навіть інформація, що в 1938 – 1939 роках замком зацікавився такий цінитель мистецтв, як рейхсмаршал люфтваффе Герман Герінг. Це зі «Споминів» Вікентія Шандора – правника, культурного діяча: «В урядових колах Карпатської України було вiдомо про велике зацiкавлення фiрми Германа Герiнга в Нiмеччинi маєтком Шенборна-Бухгейма. Берлiн намагався дiстати маєток легальним шляхом вiд уряду Августина Волошина. У листопадi 1938 року пiд журналiстським прикриттям «Берлiнер Тагблат» в Карпатську Україну приїхав представник Мiнiстерства закордонних справ Нiмеччини д-р Гофман. Вiн висловив бажання вiдвiдати маєток Шенборна.
Разом із представниками уряду нiмець побував на двох великих лiсових пiдприємствах – «Сольвi» i «Латорицi». Особливо його зацiкавила суха дестиляцiя дерева.
Ввечерi гостя прийняла графиня Шенборн-Бухгейм, яка детально розповiла про своє господарство. У лютому 1939 року в Берлiнi побував мiнiстр Карпатської України Юлiан Ревай. Вiн повiдомив, що уряд Нiмеччини у випадку проголошення карпатоукраїнської незалежностi надасть позику в десять мiльйонiв марок. Але щоб зацiкавити нiмецький капiтал, необхiдно продати маєток графа Шенборна фiрмi Германа Герiнга. Однак уряд Августина Волошина поставився до цiєї пропозицiї негативно, i бiльше вона не обговорювалася. Оскiльки доля Карпатської України для Нiмеччини вже була вирiшена, очевидно, йшлося передовсiм про те, щоби законно отримати у свої руки власнiсть Шенборна ще до окупацiї краю Угорщиною. Нiмцi таким чином хотiли випередити угорських конкурентiв. А 10 мiльйонiв марок обiцяної позики були на той час вельми незначною сумою. Ймовiрно, це була просто пастка, аби дешевим способом отримати маєток Шенборна-Бухгейма у свою власнiсть. Проте уряд Августина Волошина у неї не втрапив».
У «Карпатах» відпочивав сам Рокуелл КентОстанній із династії – Георг-Ервін фон Шенборн-Бухгейм – у 1944 році залишив замок Берегвар і повернувся в Австрію, де дожив до 1989 року. З 1945-го прилаторичні ліси та маєтки перейшли у власність держави, а землі передали бідним селянам (потім – колгоспам). Так закінчилася династія Шенборнів на Закарпатті. А їхній мисливський замок із 1946 року став санаторієм «Карпати», з’явилися три нові спальні корпуси. Частину інтер’єру палацу (меблі, інші коштовні речі) передали до фондів Ужгородського краєзнавчого музею. Санаторій спеціалізується на лікуванні хворих із патологією серцево-судинної і нервової систем, функціонують і реабілітаційне відділення для постінфарктних хворих, відділення патології вагітності жінок. Свого часу тут відпочивав відомий американський художник Рокуелл Кент.
Тільки через 50 років після тих подій графиня Крістіана фон Шенборн-Бухгейм, друга дружина Георга-Ервіна, вперше відвідала Мукачево. В інтерв’ю одній із місцевих газет на питання щодо чуток про бажання одержати спадщину чоловіка на Закарпатті розповіла, що граф важко переживав події, які сталися після 1944 року, адже на Мукачівщині пройшли найкращі роки його життя. Але ніколи не заводив розмови про повернення майна. Перед смертю просив дружину відвідати Закарпаття, надавати краю посильну допомогу. І Крістіана фон Шенборн-Бухгейм виконує його волю. З цього приводу можна згадати фінансування проекту водопостачання мукачівського мікрорайону Паланок, придбання апаратури та ліків для обласної дитячої лікарні.
До речі, графині Крістіані фон Шенборн-Бухгейм у 1997-му за благодійницьку діяльність присвоїли звання «Почесний громадянин Мукачева». А на будівлі центру німецької культури «Паланок» у місті над Латорицею нині є меморіальна дошка Георгу-Ервіну фон Шенборн-Бухгейму.
Зате знайшлися ласі на палац у нас. У 2013 році в інтерв’ю нашій газеті директор представництва ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» в Закарпатській області Любов Бурак заявила, що ще в 2006-му профспілкові санаторії намагалися перевести у комунальну власність області з перспективою їх подальшої «прихватизації».
«Оскільки не вдалося прибрати до рук санаторії, то вхопилися хоча б за палац графа Шенборна, котрий на підставі охоронного договору на 55 років входить до майнових комплексів «Укрпрофоздоровниці». Пам’ятку архітектури, на яку хтось мав приватні інтереси, теж вдалося відстояти», – сказала вона.
Фільми і видінняНа території замку й біля нього знімали не один фільм. Про це йдеться у дослідженні кінорежисера та радіоведучого з Ужгорода Олексія Уманського. Майже годинну документальну стрічку під назвою «Небо, гори і кіно» він зняв нещодавно. Якраз на 18-й хвилині й згадується палац Шенборнів. У 1966-му тут відбувалися зйомки фільму «Снігова Королева». Знімали також одну з серій «Сімнадцяти миттєвостей весни» зі Штірліцом. А от білоруська кіностудія зробила у своїй кінострічці «Не залишай» (1989 рік) палац резиденцією короля. Тут знімали цікавий двобій на шпагах.
Кілька років тому в санаторії лікувалася моя знайома. Якось при зустрічі вона приголомшила переляканим зізнанням: «Я давно тебе чекала. Маю тобі дещо розповісти». Словом, не було місця в сучасному корпусі, то її на кілька днів поселили в палац. Серед ночі прокинулася від відчуття, що вона не сама. Обертає голову від стіни, а на краю ліжка біля неї сидить чоловік. Весь у чорному, на голові капелюх. Спер голову на руку. «Я вся потерпла, позеленіла», – каже жінка. – Знайшла в собі сили, щоб попросити його піти. Рушив до дверей і зник. Про нічні видіння нікому не розповіла. Але коли проводили екскурсію цим старим корпусом, впізнала нічного непроханого гостя на одній із картин…» До речі, цим фактом зацікавився дослідник і краєзнавець Ілля Грибанич, коли ми йому розповіли.
«Джерело краси»Я сама бувала тут із десяток разів у різні пори року. Постійно сюди тягне: чи то дощ, чи сонце. Тепер вхід платний: чоловік у «каптьорці» при вході на територію видає вам квиток. Два роки тому ми платили 9 грн. А далі – гуляй душа. Тут спокій і тиша, а ще – кожне дерево чи кущ підписані. Найбільше вабить озеро із лататтям білим. Довкола альтанки. А трохи далі в лісі можна знайти «джерело краси». Тут дотепер вірять у легенду, що якщо вмиєшся цією водою, то будеш гарною завжди. Саме тут відпочивальники–джентльмени активно залицяються до дівчат: «Нащо вам цю воду пити?! Ви й так гарні!»
Звісно, манить до себе старе приміщення санаторію, яке слугувало за замок Шенборнів. Центральний вхід із масивними дверима оздоблений ковкою. При вході збереглася дата будівництва – 1890, а ще табличка з надписом «Пам’ятка архітектури національного значення». Є герб Шенборнів, годинник на фасаді. Довкола кількасотрічні дуби. Ця велична будівля ніби переносить вас на століття назад. Червоні доріжки в довгих коридорах, поскрипування старої підлоги додає таємничості. Заходимо в кімнату з каміном та оригінальною люстрою із червоного дерева – жінкою на оленячих рогах. Це Мелюзина – фея з середньовічних легенд – напівжінка, напівриба. Оленячі роги, тулуб жінки і хвіст риби – це уособлення трьох пристрастей графа – полювання, риболовля й жінки.
З давнини тут ще залишився закладений колись пам’ятний знак (із написом угорською мовою) і дві скульптурні композиції – «Олень» і «Ведмедиця з ведмежатком». Сюди залюбки приїжджають туристи, а також наречені, аби зробити весільну фотосесію. Палац входить у топ-10 найкрасивіших в Україні.
Оксана ШТЕФАНЬО, газета "Новини Закарпаття"