Останніми днями в інтернеті активно поширюється заява ініціаторів створення Ради випускників історичного факультету УжНУ, основний сенс якої зводиться до «порятунку» історичного факультету.

Вчора на ім’я ректора Ужгородського національного університету В.І. Смоланки надійшов лист члена-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, професора С.В. Віднянського, одного із ініціаторів створення Ради випускників історичного факультету УжНУ. З дозволу автора публікуємо текст листа.

«Лист члена-кореспондента Національної Академії Наук України С.В. Віднянського щодо ситуації навколо історичного факультету»

Ректору УжНУ

професору Смоланці В.І.

члена-кореспондента НАН України

С.В. Віднянського

Декілька днів тому до мене, як випускника історичного факультету УжДУ звернулися представники рідного факультету з проханням приєднатися до Заяви проти ліквідації історичного факультету і створення Ради випускників факультету з метою його захисту і розвитку. Як випускник університету та науковець і викладач, який понад 40 років підтримує творчі зв’язки з колективом рідного факультету і сприяв професійному становленню не одного його викладача-історика, я, не вагаючись, дав згоду і надалі підтримувати рідний факультет.

Втім, ознайомившись згодом з ситуацією навколо історичного факультету, рішенням Вченої ради університету щодо його реорганізації, роз’ясненнями-інтерв’ю по ТВ ректора В. Смоланки і декана В. Фенича, досвідом структурної реорганізації інших вишів України (Київського і Чернівецького національних університетів, Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова), прийшов до висновку, що йдеться не про ліквідацію, а навпаки - про наміри зміцніти професорсько-викладацький потенціал, розширити й осучаснити фахову спеціалізацію, навчально-освітній процес та привабливість історичного факультету для абітурієнтів і підвищити практичну віддачу й корисність його майбутніх випускників для нашої держави.

Цьому, зокрема, і повинно сприяти приєднання до історичного (класичного) факультету відносно нового, але вже досить авторитетного факультету міжнародної політики, менеджменту та бізнесу з його 2-3 кафедрами. Звичайно, можна було б приєднати до істфаку й інший підрозділ університету (наприклад. політологів, філософів, соціологів чи туристів-краєзнавців тощо), але враховуючи наявність в УжНУ по суті двох міжнародних факультетів, а також те, що історія і міжнародні відносини споріднені навчальні дисципліни, адже всесвітня історія це насамперед історія міжлюдських й міждержавних взаємин тощо, а історію України взагалі не можливо вивчати без міжнародних, зовнішніх (часто вирішальних) впливів на долю українського народу в різні історичні періоди його розвитку, рішення про створення факультету історії і міжнародних відносин виглядає цілком виправданим й перспективним.

І, насамкінець, я обурений тим, що всю цю ситуацію, зокрема вище наведену заяву, намагаються використати не стільки для збереження й розвитку історичного факультету, як для збереження «при владі» скомпроментувавшого себе, надмірно амбітного як для кандидата історичних наук декана факультету.

З повагою і сподіванням на подальшу творчу співпрацю,

Ваш Степан Віднянський

м. Київ, 16 листопада 2016 р.