Він не з числа горлопанів, які на мирній території влаштовували не завжди і не всім зрозумілі акції протесту, коли ворог стояв на порозі. Він з числа простих українців, котрі у перших рядах протистояли непроханим гостям, не очікуючи на якісь преференції для себе, чи на кожному кроці підкреслюючи власну винятковість.
Винятковим Ролан себе не вважає, хоча і нагороджений медаллю „Захисник Вітчизни”. В числі перших, як тільки розпочалася мобілізація, добровільно з’явився у військкомат, виявивши бажання захищати Батьківщину. Можливо, для когось подібне звучить занадто банально, але подібну професію ще ніхто не скасовував.
До війська потрапив тільки під час третьої хвилі мобілізації, практично кількома місяцями пізніше, ніж перший раз зголосився. Два тижні у навчальному центрі – ніщо у порівнянні з бойовими реаліями. Про Дебальцево, Попасну, Авдіївку, а саме шахту Бутівка, станицю Луганська і бої, які там тривали, розповідалося багато. Можливо не все достеменно, але достатньо, аби збагнути у якому пеклі доводилося протистояти намірам за будь-яку ціну зламати бажання повноцінно жити у незалежній країні.
На жаль, ціна занадто висока. І рахунок втрат у гібридній війні обчислюється тисячами понівечених доль, спустошених помешкань і населених пунктів, все це він бачив на власні очі. Після чергового обстрілу позицій наших військових отримав поранення у ногу. Щоправда, спочатку і сам не збагнув, що гарячий осколок, запікши рану, застряг у нозі. Тільки надвечір був відправлений у Артемівськ, звідти – у Харків.
Ні щоденні кількаразові обстріли сепаратистів, ні поранення не вплинули на підписання ним контракту після демобілізації. Бойове злагодження у навчальному центрі на Львівщині і знову передова, однак вже не оператором-навідником БМП, а як старший стрілок.
Зрештою, і контрактна служба позаду. Начебто попереду мирне життя. Але чи мирне, коли на сході триває повноцінна війна всупереч будь-яким мирним угодам? І поки ворог зазіхає на нашу свободу, доти не складемо зброю.