Уже десятий рік біля Мукачевого хворі та немічні зцілюються з допомогою монахині Лідії, яка приїхала на Закарпаття з далекої Індії. Багато хто одужує від невиліковної хвороби, стає на ноги, після довгих літ безпліддя нарешті відчуває дар материнства. Щодня черниця приймає сотні людей, нікому не відмовляє, бо й сама знає, що таке бути смертельно хворим. Адже їй не давали шансів на одужання ні київські, ні індійські лікарі.
В Індії дівчата або виходять заміж, або йдуть у монастир
Католицький монастир сестер ордену святого Йосифа у селі Павшино Мукачівського району. І на подвір'ї у затінку, і в невеличкому храмі багато людей, пошепки розмовляють. Цікавлюся, чи це чекають сестру Лідію і чи справді вона допомагає. У відповідь чую, що є безліч свідчень різних зцілень, щодня сюди приїздить багато хворих.
І ось до мене виходить усміхнена монахиня Лідія, чистою українською мовою вітається: «Добрий день!» Вона напрочуд привітна, скромна, доброзичлива. До речі, коли я по телефону домовлялася про зустріч з монахинею Лідією, перепитала її секретаря, чи черниця розуміє українську. «Звичайно», - відповіли мені. Але навіть не уявляла, що ми будемо настільки легко спілкуватися - монахиня Лідія розмовляє впереміш з російською, а деякі слова навіть вимовляє на западенський лад: «роблю», «молюся».
Поки не почався прийом, сестра Лідія вділила нам час. Спокійно, виважено розповідає про свою незвичайну долю, про те, як опинилася в Україні. Коли вона обмовилася, що вже 23 роки є монахинею, я здивувалася не на жарт - виглядає щонайбільше на 25, тому в мене вирвалося: «А скільки ж вам років?»
- 40, - мило посміхнулася. - Батьки проти не були, у нас це нормально, якщо Бог кого-то покликав із сім'ї, ето благословєніє.
У нас в сім'є 9 дітей. Моя старша сестра тоже монашка. Наші дівчата або виходять замуж, або ідут в монашки.
Рік була прикута до ліжка і вмирала
Вперше з місіонерською місією сестра Лідія (Ліджі Паяпілі) потрапила в Україну у 2000 році. Зізнається, їй дуже не подобалося у Києві: по-перше, не знала мови, по-друге, непросто було прийняти зовсім іншу культуру, по-третє, всі кудись поспішають у великому місті. Прожила тут всього півтора року і важко захворіла на туберкульоз кісток. Лікарі лише розводили руками і нічим не могли допомогти. Вісім місяців згасала на очах, гноївся хребет, хвороба прикувала до ліжка. Знаючи, що скоро смерть, настоятелька запитала, яке буде останнє бажання. Сестра Лідія відповіла: «Я не хочу вмирати в Україні, краще - в Індії, батьки легше це переживуть». Вдома лікарі теж повторили слова київських колег: медицина безсила.
- Пам'ятаю, одін врач, тоже індус, в Кієвє сказал: «Якшо Бог хоче, ви будєтє здорови». Я год била лєжачая, багато молілася. І одін раз Бог дал мені багато питання. Він хотєл бачити мене в Украінє, хотєл через мєня допомогти багато людей. Тоді я Йому сказала: «Господи, якшо Ти чуєш, ізцеляй мене, я їду назад в Украіну».
Після цього сестрі Лідії стало краще, з кожним днем відчувала полегшення. Згодом аналізи крові засвідчили значний прогрес в одужанні. І лікарі нарешті запевнили: «Ви будете жити». Але що робити в Україні - не уявляла. За освітою вчитель, проте розуміла, що освітянською роботою займатися не буде. «Я питала Господа: як маю допомагати людям, як Ти хочеш, що мені робити?» - згадує монахиня. Одного разу ще в Індії молилася за смертельно хворого чоловіка. А наступного дня він прийшов... здоровий.
- Я удівлялась: як може бути так?! І поняла, шо Бог просіт, штоби я молілась.
Ось так сестра Лідія десять років тому знову повернулася в Україну - цього разу на Закарпаття.
Одужують від безпліддя, раку, паралічу
Побачивши, який велелюдний натовп очікує сестру Лідію, я поцікавилася, чи так буває щодня.
- Та це мало, - посміхнулася монахиня. - Єщо автобус зі Львова записаний.
Виявляється, щодня приймає коли 200, коли 250 людей. Записують попередньо максимум 150 хворих. Річ у тім, що багато туристів приїздить відвідати монастир і, як тільки дізнаються про дивовижний дар сестри Лідії, просяться на прийом. Вона відмовити не може.
- Чи втомлюєтеся?
- По-людськи, можно сказать, так. Але розумійте: не я ізцеляю, це робить Бог. Не од мене сила йде.
Вона себе порівнює з трубою, якою згори йде вода. Але ж труба не тратить свої сили - так і вона. «Це не значить, що пришлі до мене - і всьо, здорови, - пояснює монахиня. - Бог сам знаєт, шо кому краще. Бо і смерть кого-то спасаєт». А звертаються до сестри Лідії з різними болячками. Якщо комусь її дар допоміг, обов'язково відгукуються: чи самі приїздять зі словами вдячності, чи переказують іншими паломниками. Є свідчення, що з допомогою індійської монахині вилікувалися від безпліддя, паралічу, раку, позбулися різних сімейних проблем.
- Я ніколи не акцентую, шо я ізцеляю, - ще раз наголошує монахиня. - Я просто стою перед Богом і молюся, прошу Господа благословіть. Це моя місія.
- Чи сумуєте за батьківщиною, чи збираєтеся повертатися додому?
- О нє! - не задумуючись, відповідає. - Нє відчуваю, шо я в чужой странє, тут люді мене принімают. Спочатку мнє нє подобалось, а тепер я дуже люблю Украіну.
Олена ПАВЛЮК, Закарпатська область Фото автора