А між тим вона готова подарувати людині безцінний шанс: зцілити її фізично, зміцнити нервову систему й імунітет, позбавити ряду недуг – патологій органів травлення, серцево-судинної системи, зробити стійкішою до негативних чинників зовнішнього середовища. Наскільки ж ми уміємо скористатися цим Божим даром, видно на прикладі окремих населених пунктів.

ПРОВАЛ БІЗНЕСОВОЇ ОБОРУДКИ. КРИЧІВСЬКИЙ ВАРІАНТ…

На території Кричівської сільради б’ють з-під землі два цілющі джерела, мовою офіційних документів – «гідрологічні пам’ятки природи місцевого значення №1 і №2». За першим з них закріпилася місцева назва «старий буркут». Запаси його, за словами кричівського сільського голови Василя Кричфалушія, невеликі. Такий висновок зробила свого часу відповідна комісія з участю представників Верхньотисянського відділу Держ­управління охорони природи. В інститутській лабораторії Одеси навіть було визначено хімічний склад кричівської «мінералки». Так, загальна мінералізація води з першого джерела становить 0,28 г/л, основні мікроелементи – марганець, нікель, цинк. Такий склад робить цю воду придатною для лікування захворювань органів травлення.

Та все ж більшою популярністю користується вода з другого джерела. Можливо, тому, що без специфічного «яєчного» запаху і вважається такою, що має кращі лікувальні якості. Згідно з лабораторними аналізами, вона й справді значно насиченіша мінералами (0,80 г/л). Хоча обидві належать до вуглекислих, гідрокарбонатно-натрієво-кальцієвих вод.

— Людей сюди приїздить чимало, – розповідає Василь Іванович. – На велосипедах, автівками, бо все-таки якихось 3 кілометри від села. Набирають буркут у пляшки, корчаги й везуть додому. Нарікань ні від кого чути не доводилось, навпаки, дехто каже, що для нього це — справжні ліки.

До речі, колись, ще за моєї пам’яті, тут було багатолюдніше, адже бажаючі могли приймати й лікувальні ванни у спеціально встановлених для цього бочках. Вони допомагали при захворюваннях шкіри, проблемах опорно-рухового апарату, суглобів тощо. Нині залишилися лишень залишки від тієї бочки та сліди людського недбальства довкіл – розкидані пляшки, сміття, останки огорожі, глиняне місиво з відбитками кінських копит…

Свого часу сільські активісти намагалися навести тут лад: розчистили ділянку від заростей, обнесли парканчиком від худоби, запаяли трубу й встановили краник. А вже через два тижні все виглядало, як після варварського нашестя, навіть краник «випарувався» – хтось, видно, й на нього накинув пожадливим оком. Тож чи можна зробити комусь добро, якщо він сам собі добра не хоче?

Приїздили й підприємці, які дочули про цю живодайну воду. Один навіть з Німеччини, що саме завітав погостювати в рідні Вільхівці. Усе йому сподобалось – і райська, зелена місцина – ідеальне місце для туристичного комплексу, і вода, що лікує й бадьорить.

«З такої нагоди ми навіть закололи молоденького барана», — згадує сільський голова. Ще б пак! Гість малював велику перспективу: лижні спуски на схилах кричівських пагорбів, добротну дорогу до села, катання на конях, екскурсії в тутешню печеру Чертеж з її сталактитами, комфортабельний корпус для відпочивальників… Проте казкове марево мрій швидко розтануло. Бо ще ніде не було підписано жодного пункту ділової угоди, а вже стала відома «ціна питання» – 100 тисяч «баксів»! Більше нога німецького підприємця на кричівську землю не ступала, тож криничній студениці, як і раніше, відведено скромне місце в примітивній металевій трубі, де запросто гасить спрагу й худоба, що випасається поряд.

ПЛИВУТЬ ВІКИ — ДЖЕРЕЛА НЕ МІЛІЮТЬ І НА МАЛІЙ ТА ВЕЛИКІЙ УГОЛЬКАХ…З давніх-давен славляться цілющою криничною водою й углянські землі. Одне з таких джерел згадується навіть у «доповідній» послів російського царя Івана Грозного, які побували в наших раях. Преподобний о. Іов Угольський (Іоан Кундря) теж розповідав про криницю, яку йому вдалося відшукати в горах. Воду цю, за його словами, за кольором неможливо відрізнити від молока, а смак має чудесний і дуже незвичний. Нині сюди, до кришталевого джерела неподалік храму святого Димитрія, де покояться мощі о. Іова, приводять стежки багатьох, хто шукає зцілення в природі. Олена Яринич, депутат Великоуглянської сільської ради (на фото), каже, що її земляк, 90-літній старожил Іван Корнута, саме цією водичкою підлікував хворі ноги. Інше джерело пробивається з-під землі неподалік заповідника.



♦ Цілюща карпатська — безцінний дар природи!

— Проте найпотужніше, з промисловими запасами «мінералки», якої вистачило б на десятиліття, розташоване на території с. Угля-Мирава, – розповідає углянський сільський голова Василь Рошко. – Цікавилися ним й ділові, заповзятливі люди, адже хімічний склад води відповідає лікувальним стандартам. Проте далі добрих намірів і тут справа не пішла – стільки бюрократичних перепон зринає нині на шляху в потенційних підприємців, що врешті-решт у них зникає будь-яке бажання братися за нову справу. Тож і зараз це джерело перебуває у стані затяжної консервації. Благо, поряд пульсує інше, аналогічне за смаком, що дарує відраду й додає здоров’я всім, хто приходить.

Великоуглянцям також не треба мандрувати за живильною водою на чуже село: є така на власній території, на підході до Угольського відділення КБЗ. Черпають з нього наснагу близькі й далекі гості заповідника, відпочивальники, косарі. А ще, ділиться місцева вчителька Г.Андрусь, цю воду господині беруть для приготування… кукурудзяного токану. Вона додає йому особливого, неповторного смаку.

ЗАМІСТЬ КОЛИШНЬОЇ СЛАВИ – ЖАХЛИВІ РУЇНИ ТЕРЕБЛЯНСЬКОЇ ОЗДОРОВНИЦІ…

Родовище тереблянських мінеральних вод було виявлено випадково. У 60-ті роки минулого століття вони «вибухнули» зі свердловини замість нафти чи газу, що їх шукали берегівські геологорозвідувальники. За своїм складом, виявилось, вода була майже ідентичній тій, що використовуються на курортах Росії (Серноводськ, Гарячий Ключ), Угорщини (Гаркаш), Румунії (Геркулани), Чехії (Блудов тощо). Це — слабосульфідна, маломінералізована, хлоридна натрієва слаболужна вода з сильно вираженим терапевтичним ефектом. Таку застосовують у вигляді слабосульфідних ванн та інгаляцій при цілому спектрі захворювань – органів руху та опору, нервової та серцево-судинної системи, шкіри. Не менш ефективним є й питне використання такої води при професійних отруєннях тяжкими металами, вона сприяє виведенню з організму свинцю, ртуті, кадмію, кобальту, міді, олова. Помічною є, зокрема, при ураженні ними печінки та інших органів.

Всі переваги несподіваної знахідки було належно оцінено, і колгосп «Більшовик» спочатку звів на базі родовища лазню для тваринників, а згодом взявся будувати санаторій-профілакторій, який став справжньою візитівкою села.

Колишній керівник колгоспу Іван Чопик переказує, що у «Тереблі» щороку поправляли здоров’я понад три тисячі людей з усього Союзу. Після аварії на ЧАЕС сюди приїжджали цілими автобусами уражені радіацією діти й дорослі. 132 тереблянців мали тут постійну роботу, обслуговуючи лікувальне відділення, три спальні корпуси, їдальню, котельню…

Та все це нині – в спогадах. Від красеня-профілакторію залишилося жахливе видовище – знищено все, що лишень можна було знищити. У 90-ті роки, в період дикої «прихватизації», вправні ділки викупили об’єкт за символічною ціною і… залишили напризволяще. Вийшло як у тій приказці: «І сам не гам, і другому не дам». Тож понині багатющий потенціал місцевих сірководневих вод практично зведений до нуля, якщо не брати до уваги кілька ванн, що їх тут надають відвідувачам дрібні приватники.

МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМОБагатьом допомогла позбутися хронічних недуг вільховецько-лазівська «ропа» – кринична «чорна вода», подібна до округлянської. Проте вона теж «сподобалась» киянам, котрі викупили й перетворили гідрологічний об’єкт на порожнє місце. Більше поталанило широколужанцям – вони черпають наснагу з двох джерел буркуту, одне з яких розташоване таки далеченько від села, за кілька кілометрів від Пригода.

— На території Руськомокрянської сільської ради – аж п’ять мінеральних джерел: чотири в самій Р.Мокрій, одне – в Комсомольську, – розповідає сільський голова Анатолій Барна. – Всі вони перебувають під охороною, оскільки теж мають цінні лікувальні властивості.

Вода в них – питна, з високим вмістом заліза. Про це можна судити вже з темного осаду на стінах посуду. Загальна мінералізація досягає до 1,7 г/л. І та, що в урочищі Прислоп, за хімічним складом і смаковими якостями аналогічна «мінералці» «Колочава», поставленій на виробничий потік. Проте, каже голова, при існуючому стані речей (дорогах, зокрема) ні в кого й думки не виникає про подібні починання, адже цілковите фіаско тут забезпечене.

Тож поки що про раціональне використання мінеральних джерел на Тячівщині можна вести мову в поодиноких випадках – стосовно «Чорної води» в Округлій, тарасівського «Плаю» та ще усть-чорнянських родонових ванн. А між тим, природа пропонує нам набагато більше можливостей чудодійного зцілення й відновлення життєвих сил. Варто лишень розпорядитись її дарами мудро, по-господарськи.