1) Це була остання війна, в якій воювали благородно, арміями; всі наступні війни вже супроводжувалися більшими втратами серед мирного населення, ніж серед військових. Уже неможливі позиційні війни, коли стратеги рівня Наполеона розробляли плани наступу, облоги й ударів з флангу – після Першої світової воюють уже всі проти всіх, міста знищують, цивільне населення розстрілюють, піддають тортурам, ґвалтують. 

2) Це була досить коротка війна, бо вже за два роки сили вичерпалися і тривали лише локальні конфлікти; іншими словами кажучи, Перша світова війна закінчилася ще в 1916 році, далі продовжувалися вже лише війни певних держав між собою, силове встановлення кордонів. 

3) Головний наслідок цієї війни – падіння імперій, визволення поневолених націй. З карти зникли Оттоманська імперія, Австро-угорська монархія, постали нові незалежні держави так званих «малих народів». Єдина імперія, що залишилася в Європі після Першої світової – Росія.

Хоча це не зовсім правда. Росія також розпалася, частині спритніших і віддаленіших націй – як-от Польщі, прибалтам, на короткий час і українцям – вдалося створити свої незалежні держави. Втім, не розпалася, не зникла ідея російського шовінізму, яка скріпила СРСР – імперію, що де-факто була реінкарнацією московського імперіалізму. Ще однією імперійкою, якій свербіло показати іншим власну вищість, була Німеччина. Друга світова війна була викликана цією сверблячкою, але після болісної поразки німцям уже не можна дорікнути в імперіалізмі чи шовінізмі. Упродовж століть поляки, наприклад, боялися Німеччини значно сильніше, ніж Росії – зокрема й через те, що германські держави завжди були краще організованими, а їх люди – більш освіченими, що становило загрозу швидкої асиміляції. Сьогодні лише кожен двадцятий поляк вважає Берлін ворогом чи небезпекою. У це важко повірити, але всього за одне століття поляки й німці з непримиренних супротивників стали партнерами. Але цього б не сталося без розпаду Райху. Щось подібне має відбутися й із Російською федерацією, щоб закінчився українсько-російський конфлікт.

Адже проблема сьогодні не в Україні, а в Росії. Україна просто хоче стати з юридично незалежної справді незалежною. Натомість Росія разом з розворотом Києва у європейський бік втратила основу свого майбутнього – Митний Союз тепер не більше, ніж посміховисько, в якому забороняють кеди і неправославні кебаби. Нарешті закінчується процес, який розпочав Гаврило Принцип сто років тому – на наших очах остання (остання з огляду на відсталість, а не силу) європейська імперія здійснює самогубство. Габсбурги теж не думали, що через маленьку Сербію з карти зникне велика й непереможна Австро-Угорщина. Вірю, що Росія після розпаду знайде в собі сили бути нормальною країною, а росіяни вилікуються від своїх фобій та імперської зверхності. Тоді можна буде з ними говорити й жити, як із неприємними, але терпимими сусідами. А наразі – ла-ла-ла-ла-ла.