Село Заріччя розкинулося в найбільш сонячній місцині Закарпаття. Саме звідси на прилавки всієї України потрапляє перша зеленина, городина, ягоди та фрукти з модною приставкою "еко", пише газета "Експрес".
Пані Марія - одна з 4,5 тисячі мешканців Заріччя. І хоч жінка працює вихователькою, у її господарстві - декілька десятків (!) парників. "У нас навіть пасовища перетворили на городи, - сміється. - Тому в селі немає худоби, і малі діти ніколи не бачили корови, вірите?"
Ми заходимо до одного з великих ангарів жінки, вкритих прозорою плівкою. "На стометровий ангар ми 4 роки тому витратили понад 100 тисяч гривень, - розповідає пан Сергій, господар, уже на пенсії. - Метр труби коштував 75 гривень, рулон плівки - 2800 доларів, бо найкраще її купувати за кордоном".
Для того, щоб побудувати таку теплицю, родині довелося роками працювати та накопичувати гроші.
"Тут - майже дві тисячі головок капусти, але це один із найменших наших парників", - каже пані Марія. Родина жінки має цілий гектар таких тепличок. "Посадили цього року в різних парниках приблизно 20 тисяч штук розсади капусти наприкінці лютого, - каже чоловік пані Марії, Сергій. -- Ось бачите, яка вже велика! Через тиждень можна буде продавати!".
А як тільки капуста відійде, на її місце садять солодкий перець. Робота в селі кипить цілорічно: бо ж і розсаду самі вирощують, тоді у грунт пересаджують, і аж по тому - збирають урожай. У кожній родині - щонайменше два здоровезних ангари і... мінімум по три дитини. "Народити одне маля - дивина для нашого краю, - каже пані Марія. - Батькам потрібна допомога та якнайбільше нащадків, аби передати в спадок усю свою працю. Зазвичай у Заріччі виховують від трьох до десяти дітей".
Із цього села майже ніхто не виїжджає. Навіть молодь обирає не заробіток, не освіту чи просто життя у великому місті, а свої городи та парники!
А роботи стільки, що доводиться вставати й о 3 - 4-ій ранку, а для збору врожаю - наймати робітників із інших сіл. "Беремо всіх: і безхатьків, і циганів, - каже пані Марія. - Це нам пощастило із землею, а вже за декілька сотень метрів умови не ті, люди не мають з чого жити й безробіття зашкалює". Платять найманцям по 200 гривень за день, привозять-відвозять і годують.
Перекупники скуповують ранні овочі на території сільського стадіону, туди місцеві й приїжджають збувати свій урожай. А звідтам він розходиться по всій Україні. "Нам простіше продати відразу 10 тонн капусти перекупникам, аніж самим витрачатися на бензин", - каже пан Сергій.
Більш кмітливі засновують власні фірми -- орендують фури, перекупляють в односельців урожай. Їдучи селом, бачу одразу декілька таких точок: великі павільйони та просторі паркувальні місця то тут, то там. Загалом у Заріччі є приблизно 1200 вантажних машин. Усі вони щоденно возять ранні овочі до різних областей.
"Торік усе село зазнало біди, - хитаючи головою, розповідає пан Сергій. - Розсада всихалася та в'янула без причини. Найімовірніше, нам продали неякісне насіння. Цього ж року всі посадили на 20 - 30% менше, остерігаючись повторення ситуації. А насіння коштує немало! 620 зернят капусти з Голландії -- 2500 гривень. Торік ми віддавали кілограм ранньої капусти по 50 копійок, і ніхто не хотів брати. Довелося її просто знищити. Цьогоріч за кілограм ранньої капусти торг почнемо з гривні за кілограм, та з кожнем днем її ціна стрімко спадатиме, і знову дійде до 50 копійок. Тим часом на базарах в інших областях за кілограм ранньої капусти із Зарічного правлять 40 -- 60 гривень...".
Олена Астахова