1946 року у Рахові починаються підготовчі роботи по будівництву картонної фабрики. Це було одне із перших підприємств, збудоване після возз’єднання Закарпаття із Радянською Україною.
Фабрику звели на берегах Тиси, через що пізніше були проблеми із відходами, які скидували просто у річку.
Головні цехи, у яких працювали рахівчани – картонно-ящиковий, механічний, транспортний та ремонтно-будівельний. Фабрика мала своє енергетичне господарство – потужну ТЕЦ.
Знаковою датою для підприємства був 1952 рік, коли містяни дали країні перший картон. У 1955 році фабрика відзначилася рекордом 10 тис. тон картону в рік.
Так, підприємство з кожним роком било нові рекорди. У 1957 році було вироблено 500 тис. штук картонних ящиків під вершкове масло, а вже в 1958 році — 4 млн. 300 тис. штук.
За роки семирічки на вищий рівень піднялись механізація та автоматизація виробництва, що дозволило збільшити випуск валової продукції у два з лишком рази, випуск картону — на 47%, а картонних ящиків — у три рази; продуктивність праці за цей період зросла на 76%.
Надпланової продукції було випущено на суму понад 4 млн. крб., а в цілому у 1965 році фабрика дала продукції на 10 млн. 99 тис. карбованців. Збільшення випуску продукції сприяло впровадженню передової технології та нової техніки. Всі роботи по модернізації фабрики колектив провів власними силами. Рахівські картонники добре оволоділи своєю професією, стали досвідченими майстрами.
Станом на 1968 рік на фабриці працювало 997 людей. Підприємство працювало переважно на переробці макулатури та м’яких порід деревини. Продукція картонників надходила майже в усі країни СРСР.
Продуктивність працівників фабрики вражала. Так, наприклад, якщо у 1952 році виробіток на одного робітника складав 2571 крб., то в 1966 році він зріс до 15 572 крб., а випуск валової продукції за цей період збільшився з 540 до 10 099 тис. карбованців.
З кінця 1967 року фабрика працює за новою системою планування та економічного стимулювання.
Картонна фабрика – це було ціле містечко: житлові квартали, восьмирічна школа, дитячий комбінат, водолікарня, їдальня, Будинок культури, стадіон, плавальний басейн та оранжерея.
За радянських часів фабрика була одним із найуспішніших підприємств краю, втім після розпаду СРСР ситуація почала погіршувалася.
У зв’язку з тим, що не була проведена модернізації обладнання, яке було завезене по репарації з Німеччині у післявоєнні роки, а саме обладнання було виготовлене 1906 року.
Тому продукція не відповідала сучасним вимогам та були втрачені ринки збуту (цим терміном користувалися у СРСР, замість продаж). А для модернізованої лінії гофрокартону (пакувальний матеріал, що відрізняється малою вагою, дешевизною, але високими фізичними параметрами) не вистачало поставки сировини, тобто макулатури.
Спочатку фабрика перебувала у корпоративній власності, а потім у акціонерній. Так, потужне підприємство повільно перетворилося у велику купу цеглин.
На сьогодні власником території картонної фабрики є УКРГАЗБАНК. Продаж ділянки планувався у 2016 року, однак територію так і не продали. А кілька місцевих підприємців хочуть викупити ділянку для реалізації інвестиційних проектів.
Наразі на території фабрики діє тільки котельня, яка не перебуває у власності банку.