Велосипедні доріжки вже давно є ознакою культури руху транспорту та пішоходів у країнах Європи. Особливо їх багато у Нідерландах, Бельгії, Швеції. У нас же вони рідкість…
Про облаштування доріжок для власників двоколісного транспорту в обласному центрі йдеться не один рік. Проте конкретних дій чи бодай перших кроків у цьому напрямку не спостерігалося. Принаймні до недавнього часу. Так, близько двох місяців тому активізувалися розмови про їх облаштування: з Ужгорода, точніше від колишнього будинку офіцерів – до Оноківців. А після перемовин із представниками Невицької та Кам’яницької сільрад було вирішено продовжити маршрут аж до цих сіл.
Ідея, здавалося б, непогана. Та й не нова для нашого району. За словами начальника відділу молоді та спорту райдержадміністрації Івана Головка, ще років із п’ятнадцять тому ця тема широко обговорювалася як на обласному, так і районному рівнях. Навіть з’явився експериментальний відрізок між Мукачевом та селом Іванівці. Проте на цьому все й зупинилося.
На переконання чиновника, подібні проекти можливо реалізувати на території нашого району виключно за ґрантові чи спонсорські кошти.
– Позаяк велодоріжки вимагають солідних вкладень, а, зважаючи на непросту ситуацію в країні та борги в держбюджеті і низових кошторисах, якісь кроки робити передчасно. Тому переконаний, що «велосипедна тема» нині не актуальна.
А що ж велосипедисти?Вони чи не в один голос твердять, що були б раді, аби для їх транспорту відвели окрему смугу.
Так, ужгородець Андрій розповів, що в деяких країнах Європи, як от в сусідній Угорщині, велодоріжки не дивина. Молодь там активно пересіла на двоколісні і не залежить від іншого транспорту.
– Я обома руками за облаштування такої доріжки й не лише на цьому відрізку, а й в Ужгороді. Бо користуватися велосипедом у місті небезпечно. Водії не сприймають нас як рівноправних учасників руху, тому кожен раз, коли виїжджаю, думаю, як не потрапити під колеса автівки. А що вже казати про міжміські дороги! – бідкається хлопець.
А от думки невичан та кам’яничан дещо різняться від позиції ужгородця. Олександр, приміром, добирається майже щодня на роботу в Ярок. Каже, із задоволенням пересів би на велосипед, але для цього потрібно спочатку капітально відремонтувати саму дорогу.
– Погодьтеся, що для облаштування доріжок потрібні нові проекти, щоб визначити місце для велосипедистів. Тут два варіанти: за рахунок тротуару або – проїжджої частини. І перший, і другий мають слабкі місця.
Позаяк у нас ніхто правил дорожнього руху не дотримується, не факт, що велосмугами на трасі не курсуватимуть автівки. Це ж стосується й тротуарів. Тут велодоріжки заставлять ятками, смітниками чи кавоматами. Круті – джипами…
Мар’яна з Кам’яниці була більш категоричною:
– Спочатку слід капітально відремонтувати дорогу чи зробити її реконструкцію, в ході якої й передбачити облаштування доріжки. Я б із задоволенням щоранку їздила велосипедом на роботу до міста. Нині боюся. Багато машин, дорога вузька та розбита, тротуарів нема. От і доводиться добиратися маршрутками, ціна проїзду на яких нещодавно знову підскочила.
До речі, в Ужгородському прес-клубі відбулася прес-конференція підприємця Роберта Левицького. Йшлося про нові соціальні проекти, які незабаром реалізовуватимуть. Говорилося і про будівництво велосипедної доріжки від колишнього будинку офіцерів (нині – «Просвіта») в Ужгороді до с. Оноківці.
За словами підприємця, протягом двох місяців роботи над проектом було проведено круглі столи за участю дорожників, ДАІ, представників районної влади. Планується, що велодоріжка попервах сягне п’ять кілометрів. Уже багато хто зголосився допомогти. Провели і зустріч із представниками зацікавлених сіл, які готові подовжити велодоріжку.
Наразі ідея перебуває на етапі проектування. Виникає питання про отримання вихідних даних, і якщо у районі з цим проблем не виникає, то з міською владою вони є.
А велосипедисти за старою звичкою гасають тротуарами. Поки що так безпечніше. І для пішоходів, і для них…
Вісті Ужгородщини