– Як вдалося потрапити на шоу? Все було легко і з першого разу чи навпаки йшли до цього довгий час?

– До двадцятки кращих кулінарів-аматорів потрапила не з першої спроби. У третьому сезоні я дійшла до п’ятдесятки, а потім заповнювала анкету на кожний новий кастинг, один раз навіть їздила до Львова на попередній відбір, але пройти далі вдалося аж у 8 сезоні. Я вже навіть не сподівалася на удачу. Коли мені передзвонили й запросили у сотню кращих до Києва, я навіть не повірила. Думала, що хтось із подруг жартує. Ектор мене навіть згадав! Судді спробували мою страву і сказали два «так». Коли сам Ектор Хіменес Браво мені одягав і зав’язував фартух та ще й взяв мене за руку, це було настільки круто! Це найяскравіший спогад! А коли з п’ятдесятки я пройшла у тридцятку, вже просто не вірила тому, що відбувається! А потім ми всією командою першими потрапили у двадцятку! І ці емоції досі вирують! Я сама собі довела, що можу.

– Як готувалися до участі в проекті?

– Я йшла з тим, що знаю. Рецепти взагалі не вчу. Можу побачити якийсь цікавий рецепт і запам’ятовую. Я навіть не вірила, що можу потрапити у двадцятку кращих. Це була моя мрія – потрапити у проект «Мастер шеф» – я цим марила і моя мрія збулася.

– Як проводили вільний час? Адже багато що залишилося поза кадром, а глядачам цікаво…

– Якщо чесно, то у вихідний ми старалися відіспатися і купити щось смачненьке у магазині. Ще ми ходили купатися на річку. А от у Київ мені їздити не хотілося – я просто намагалася відпочити. Насправді графік дуже насичений та напружений, і на сон часу майже не залишається.

– Яким же у вас був розпорядок дня?

– О сьомій встаєш, їси і їдеш на майданчик. Там усім роблять макіяж, зачіски. Потім чекаємо, поки нам підключать мікрофони, навушники, перевірять звук. А на сам майданчик потрапляєш аж о 3 годині дня. І зйомка відбувається 3-4 години. Щодня це переживання і найстрашніше навіть не чорний фартух, а оцінка суддів. Я неймовірно боялася Ектора! Потім кожен іде на інтерв’ю – і кілька годин записується. Відбувалося це аж до півночі, а то й довше.

– Яким було найважче випробування на проекті?

– Найскладнішим був конкурс, коли ми готували на воді – тоді я покинула шоу. Було дуже важко, у мене не виходило керувати човном і я не змогла опанувати емоції – за це й поплатилася. Крім того, складне випробування було у чорній кімнаті. Темноти я не боюся – це було круто, але я злякалася того, що там може бути – я дуже сильно реагую на запахи, але ж було ясно: там буде риба, кров – те, що неприємно пахне. Але з цим впоралася і результатом була задоволена.

– Вас на проекті вважали злою. Це так?

– Я не грала ніяких ролей – була собою. Якщо матюк, то матюк. Я була справжньою. Я дуже справедлива – не терплю несправедливості й коли щось таке бачу, мене це дуже бісить. Тоді емоції вибухають. Я не є зла, навмисно поганого не зроблю, але якщо мене зачеплять – можу наговорити вище короба. Мене люблять діти і тварини, і я їх люблю. А вони відчувають людей – до поганих не тягнуться.

– Про що найчастіше питають люди, коли з вами спілкуються?

– У соцмережах мене часто питають, скільки грошей я заплатила, щоб потрапити на «Мастер шеф». Думають, що все куплено і навіть питають, хто мій чоловік… Мій чоловік мільйонами не крутить і я так само – мільйони не заробляю. Я хотіла потрапити – я потрапила. В Україні люди звикли: якщо ти десь засвітився, значить, підплатив. Навіть на вулицях підходять із цим питанням! Це сумно.

– Чи є дружба на проекті?

– Є. Я досі спілкуюся з Анжелою Липською, Юлею Бурцевою, Даринкою Рубан, Михайлом Галайчуком… З Даринкою ми жили разом і вранці слухали шансон. Коли вона покинула проект, до мене поселили Еліну Павленко. Боялася, що не уживемося, бо вона живе в хаосі, а я люблю порядок. Нічого: ми подружилися. З Анжелою ми завжди першими вставали і донині в нас заведено зідзвонюватися щоранку. Здавалося б, ми повні протилежності, але мені з нею дуже комфортно.

– Ви довгий час не бачили близьких. Як переживали розлуку? Яким було повернення додому?

– Учасники з Києва могли з’їздити додому у вихідний, а от мені їхати в Ужгород надто довго. Коли повернулася додому, донька дуже емоційно реагувала. А чоловік впорався: без мене вчився їсти готувати, ремонт робив. Звісно, ми скучали одне за одним, але коли повертаєшся додому, то розумієш: «Усе стає на свої місця, здрастуйте, будні. Знову прибирання, прання, робота…». Спочатку навіть по ночах не спала – у голові крутилися кадри зі зйомок.

– Яка ваша фірмова страва?

– Маю фірмовий рецепт «Цезаря» – його обожнює донька. А ще мені подобається готувати сирники, млинці – найбільше люблю домашню кухню. Що у цих стравах особливого? Любов. Усе потрібно готувати з любов’ю.

– Що обов’язково має бути на вашій кухні?

– Порядок. Це перш за все. Головне – щоб не було соромно, коли відкривають твій холодильник. Все має бути красиво, чистенько, кухня – це лице повара.

– Яке ваше улюблене місце в Ужгороді?

– Дуже люблю гуляти в центрі: Корзо, Волошина, набережна Незалежності, Театральна, Петефі – мені дуже подобається наше місто!

Ксенія Шокіна спеціально для Uzhgorod.net.ua

фото Люби Бляшки та з відкритих джерел