Вселенська Група була сформована в 1998 році, (перейменована в 2009 році), раніше називалась Ньюпорт-он-Тей, зараз вона називається Ньюпорт і Золотарево Twinning Асоціація!
Члени Церкви Шотландії, Католицької церкви і Єпископальної церкви зібралися разом, щоб відсвяткувати майбутнє тисячоліття. Вони вирішили запросити групу дітей і дорослих з країн Східної Європи для двотижневої відпустки у Ньюпорті (Шотландія). Новостворену групу, доручили сформувати Кіннеру Бакстер, який консультувався з резидентом у Ньюпорті, покійний пан Алек Рейд, який зробив багато поїздок в колишньому Радянському Союзі та з Девідом Андерсоном (лектор в Університеті Данді, зараз на пенсії). Вони повинні були вибрати країну, регіон та населений пункт, для того щоб сформувати цю грубу, і саме на наше село, с. Золотарево їм вказала сама доля…
Згадує Василь Турок: один із учасників першої поїздки до м. Ньюпорт. «Ми, діти з с. Золотарево, як та сарана, нам було все цікаво, ми хотіли все побачити, відчути, до всього доторкнутися…! Пригадую в аеропортові столиці Угорщини, де у нас була пересадка на літак до Лондона і де ми повинні були чекати на літак 6 годин, ми “розбрелись” по всьому приміщенні: катались у ліфті; бігали по ескалаторові - проти руху; возились на машинах, що перевозять багаж та навіть на машинах, що мили підлогу; і навіть проникли в підвальне приміщення де був паркінг. Майже до кожного з нас було представлено охорону для того, щоб ми не заблукали (пізніше я зрозумів, що охорона була перш за все для того, щоб ми щось не накоїли) – для нас це все було нове і дуже, дуже цікаве!!!»
З Лондона до Ньюпорта ми також летіли літаком, до речі, майже всі на той час в перше в житті летіли і майже всі тримали в руках пакети для …, ну ви самі повинні здогадатись для чого ці пакети! Коли літак попадав в повітряні ями, літаком то підкидувало, то він знову падав, ми всі згадували молитви і врешті решт знову розпочинали жартувати…
В Единбурзі нас зустрів автобус, яким ми повинні були дістатись до м. Ньюпорт, однак в автобусі майже всі вже спали, бо були виснажені дорогою та емоціями, які просто виривалися із кожного учасника поїздки.
Ми всі мали з собою сувеніри, подарунки, а також щиру посмішку, яка була на наших устах навіть в ночі коли ми спали. Інколи виникали навіть дивні обставини коли нас питали, “що сталось, чому ми весь час посміхаємось, чи то з кого ми весь час посміхаємось, однак ми не могли цього пояснити і не тому, що не знали як це пояснити англійською мовою, а тому, що ми самі не знали причину нашого сміху!!!”
Нам відразу видали “одноразові” фотоапарати для того, щоб ми мали змогу робити собі фотографії на згадку. Також нам давали, так звані добові, гроші на власні витрати по 5 фунтів на день, а на вихідні по 10 фунтів (українською гривнею це 55 та 110 грн.). Мали три разове харчування і ні в чому собі не відмовляли.
Одного разу нам запропонували трохи випити, і дали нам пляшку віскі, мол беріть наливайте. На столі були великі рюмки і я налив повні, щоб нікого не образити. В Девіда відразу з’явилась посмішка на устах, я не зрозумів! Він розпочав нам розповідати як в них випивають! Бере такий же великий келих, кладе туди лід заливає туди віскі, грам 20, і розпочинає тим насолоджуватись. Поки він цю всю процедуру робив, нам показував та розказував як це повинно бути ми тим часом з Василем собі уже хильну свої повні келихи і коли він це побачив то довго мовчав, чекав, що з нами буде! Однак, коли пройшла дещиця часу і ми були живі здорові то Девід сказав “з українцями я б випивати не сів, мені б здоров’я не дозволило”…
Щодня ми відвідували визначні місця та різні атракціони, все більше і більше захоплюючись їхньою культурою – згадували фільм хоробре серце з Мелом Гібсоном у головній ролі, де основою ідеології всіх шотландців була і буде свобода!
Наші дівчата вчили їхніх жінок готувати наші колоритні Українські страви: борщ, голубці, вареники, котлети, тощо… Хлопці в той час змагались у футбол з їхніми хлопцями, правда ми програли з рахунком 4 – 2 але залишились задоволеними від самої гри і в кінці матчу обмінялись футболками, майже як в реальному футбольному матчі!
Ми мали можливість відвідати виставку, де проходили різні навчання:
Росоха Олеся мала змогу на комп’ютері здійснити свою першу в житті операцію і не знаю, чи вижив би на той час її пацієнт однак на сьогоднішній день вона є кваліфікованим лікарем. До речі, вона дуже гарно виконала національний вірш Шотландії “my heart in the highland”.
Турок Василь, за власним бажанням, був прив’язаний до колеса на якому тренирують пілотів та космонавтів перебувати в просторі і на якому відвідувачам максимальна дозволена швидкість 50 – 80 обертів у хвилину. Але з доброї волі друзів, йому встановили максимальну швидкість 200 обертів в хв., на якій він протримався майже 3 хв. Був сфотографований місцевим журналістом та в одній з газет вийшла стаття під назвою “Сила, винахідливість та міць українських дітей”. Сам ж Василь, десь хвилин 15, приходив у нормальний ритм, але все рівно втримався і не вирвав як це робили більшість з тих, хто перевищував максимально дозволену швидкість обертів.
Пригара Василь демонстрував хорошу швидкість на біговій доріжці, під овації людей, які вже збирались дивитись на встановлення ним «майже рекорду» та був похвалений самим мером м. Данді!
Довганич Антон – продемонстрував хорошу гру у гольф та отримав комплект ключок та шариків для цієї гри!
Міша Михалка всіх вразив своїм гарним співом у церкві, де ми відвідали службу, провівши службу помічником у тамтешнього священика і так всіх вразив, що у декого з місцевих аж сльози на очі навертались. Зараз Михайло є священиком!
Всі ми гарно танцювали та співали, демонструючи при цьому нашу культуру та наші традиції, за що також були удостоєні статті на першій сторінці у місцевій газеті та різного роду нагород…
До цих пір у сім’ях в яких ми проживали залишились не тільки приємні спогади про нашу поїздку але і речі та сувеніри які ми їм дарували. Наприклад, брати Тяско Олександр та Володимир залишили своє футбольне взуття і це взуття в сім’ї у якій вони проживали лежить в сімейному куточку біля фотографій, а гривня якою обмінявся Василь Богач та Девід Макліан заламінована та висить на стіні біля сімейної фотографії. Наші сувеніри, є візитною карткою у сім’ях в яких ми проживали і вони з гордістю розповідають про ті часи, коли прості Золотарівські діти відвідали Шотландію і про ті миті з нашого життя, які назавжди залишаться у наших спогадах.
Ми всі повернулися сповнені вражень і емоцій, загружені дорогими подарунками, сувенірами та фотографіями на згадку!
До цих пір, багато хто підтримує зв'язок із тими людьми в яких ми проживали, ми вітаємо один одного зі святами та розповідаємо про приємні миті з нашого життя…
Хотіло б ся і надалі тісно співпрацювати у рамках цієї Асоціації та підтримувати хороші відносини з громадою м. Ньюпорт. Сподіваємось на те, що в подальшому, більше представників будуть відвідувати як нашу так і їхню країну. Ми віримо в те, що зв’язки між двома громадами будуть тільки розвиватися.
Велике спасибі організаторам цієї Асоціації, як зі сторони України так і Шотландії!
А в іншому, як кажуть, все решта вже історія!
http://www.nazta.co.uk/index.html - офіційний сайт Асоціації!
Василь Турок