Справжній кримінальний трилер, та такий захоплюючий, що відірватися від екрану буде неможливо.
Історія Мужіївського родовища в чому перегукується з історією країни. Тут і політика, і безгосподарність, і рейдерство. Епопея закарпатського золота триває вже майже 30 років, але навіть зараз поки рано говорити про хеппі енду.
Цю тему досліджував блогер Денис Казанский.
Давно хотів подивитися на єдине в Україні золоте родовище, і ось нарешті це вдалося. Правда, рудник зараз законсервований і не працює, тому потрапити туди не вийшло, зате вийшло подивитися на нову збагачувальну фабрику, а також поспілкуватися з найстаршими золотошукача, які працюють на родовищі вже три десятки років при всіх владах і власників, пережили різних керівників, і мріють тільки про те, щоб повноцінна робота родовища нарешті стартувала. Так, як це не смішно, з 1990 року, коли запаси в Мужієво були доведені і почалася їх промислова розробка, рудник в цілому пропрацював лише кілька років. За цей час було видобуто всього близько 1-2% запасів, так що можна вважати, що родовище золота в Мужієво ще фактично нове і не розроблене.
Золото на Закарпатті кустарним способом добували з давніх часів. Але промислова розробка стартувала тільки в 90-х. Фабрику і рудник будували кілька років. Налагодити видобуток золота на Закарпатті тоді дуже хотів президент Леонід Кучма. Як розповідає геолог Микола Гожик, який працює в Мужієво з перших днів розробки родовища, Кучма вимагав організувати першу виплавку золота на фабриці до виборів 1999 року, в яких він хотів перемогти. І вся робота по будівництву фабрики велася, виходячи з цього завдання.
У підсумку вимога Кучми було виконано, і перше золото вдалося отримати в 1999 році. Ось тільки через волюнтаристських вимог фабрика була побудована наспіх, працювала за застарілими технологіями, на старому обладнанні, яке збиралося по всій країні і звозилося на Закарпатті з різних державних підприємств. Через це виробництво благородного металу фактично виходило нерентабельним. З породи витягалася тільки половина міститься в ній золота, решта йшла в відвали разом з важкими металами.
Виробництво потребувало серйозного доопрацювання, але після відходу Кучми бажаючих займатися родовищем в вищих ешелонах влади не знайшлося, і в 2006 році рудник і фабрика фактично зупинили свою роботу. Незважаючи на те, що розвідані запаси золота становлять близько 50 тонн, а видобуто було лише близько 650 кг, що залишився метал так і залишається досі лежати в землі.
Іноземні інвестори намагалися заходити в Мужієво, але безуспішно. У 2003 році частина золотодобувної компанії купив австралійський інвестор Крістофер Баркер, компаньйоном якого був виходець з України, громадянин Канади Богдан Конецький. У 2004 році їх компанія «Zakar Resources» здобула 161 кг золота, а в 2005-му – вже 185, але потім почалися проблеми. Родовища стали «віджимати» структури, пов’язані з Василем Джарти, а керував захопленням його менеджер Олександр Маштепа. Почалися довгі суди і розгляди. Потім Джарти помер, і замість нього з’явився новий претендент на золото – бізнесмен Валерій Бредіхін, який за інформацією ЗМІ був близький до тодішнього міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, але і він не протримався довго. Після революції 2014 року власники втратили вплив і продали активи компанії Avellana Gold Ltd, яка належить американському інвестору Брайану Севедж. Саме ця компанія і володіє рудником по сей день.
З приходом американця на руднику нарешті, після довгої перерви почалася повноцінна робота. Якщо люди Джарти і Захарченко, які билися за контроль над Мужіївським родовищем, в основному тільки судилися і ділили старі споруди 90-х років, то нинішній власник встиг за два роки побудувати з нуля сучасну збагачувальну фабрику.
Правда, сам рудник ще зруйнований, і вимагає відновлювальних робіт. За роки простою він був фактично покинутий, і не охоронявся. У цей період в штольні часто проникали місцеві мисливці за металобрухтом, які просто розграбували все це господарство. З штолень вирізали залізні арки, які тримали вироблення, і без яких багато вироблення обвалилися. Як кажуть фахівці, через це тепер у багатьох місцях працювати стало неможливо, і в цілому відновлення рудника зажадає значних витрат.
Відновлення шахти заплановано на наступний рік. Підготовчі витрати на гірську частину оцінюються орієнтовно в 10 мільйонів доларів США, витрати на підготовку шахти для підземного розвідувального буріння складуть ще один мільйон, а загальна вартість проекту оцінюється в 140 мільйонів доларів.
Але поки шахта не працює, фабрика змушена виконувати екологічні вимоги і переробити старі відвали, в яких через недосконалу технологію виробництва міститься золото, а також цинк і свинець. При цьому виплавки металу в Мужієво не буде. Збагачену руду будуть відправляти на переробку в інші міста, де є металургійне виробництво. За словами представника компанії Андрія Смоліна, якщо все піде добре, то обсяги виробництва на 50% покриють імпорт цинку в Україні.
Директор виробництва Арсен Ільїн стверджує, що в рік нова фабрика зможе переробити 130 тисяч тонн породи з відвалів. Коли виробництво запрацює, воно зможе забезпечити роботою кілька сотень людей, що для Закарпатської області особливо важливо. Проблеми з працевлаштуванням в цьому регіоні дуже високі, і люди в основному намагаються шукати роботу за кордоном.
Вперше на Мужіївському родовищі з’явилося сучасне виробництво. Здавалося б, довга епопея з закарпатським золотом нарешті підійшла до щасливого фіналу. Але не тут-то було. Повноцінно працювати фабрика поки не може. Оскільки на цей раз група рейдерів на чолі з Олександром Маштепой перегрупувалася і через суди намагається блокувати роботу підприємства. А для для посилення тиску на власників рейдери взяли на поспіль губернатора і обласного прокурора. З новим підприємством трапилася традиційна українська біда – воно привернуло увагу чиновників, бандитів і силовиків, які, очевидно, вирішили поживитися за його рахунок.
Директор виробництва Арсен Ільїн і робочий колектив безпосередньо звинувачують губернатора Закарпатської області Ігоря Бондаренка та місцеву прокуратуру в тиску на американського інвестора і блокуванні діяльності підприємства.
Залишається тільки сподіватися, що нарешті-то ця епопея все ж завершиться, проблема буде вирішена, і на Закарпатті нарешті запрацює нове виробництво.