Біля джерела з прісною водою, що поруч зі скульптурою «Три ведмеді» на автотрасі «Ужгород – Львів», неподалік села Ворочево Перечинського району, завжди багатолюдно. Проїжджаючи повз, водії неодмінно зупиняються, аби набрати в дорогу, близьку й далеку, пляшку смачної води, яка б’є ключем просто з гори Кедвереш.
Жителі обласного центру, Ужгородського, Перечинського, Великоберезнянського районів часто вибираються до «Ведмедів» з автівками, шикуються в чергу (буває, треба чекати годину-дві) і набирають воду для харчових потреб, бо з домашнього крана вона не зовсім придатна для пиття та приготування страв. Цього літа кількість шанувальників ворочівського джерела значно збільшилася: спека позбавила води багатьох власників студень, колодязів із довколишніх сіл. Післяобідньої пори свою тару наповнює й ужгородець Василь Бедзір. Тримає парасолю над головою, бо паде файний дощ.
– Сьогодні мені неймовірно пощастило – нема черги, – радіє чоловік. – Думаю, це через дощ, у таку погоду краще вдома сидіти. Хоча парасоля і захищає від дощу, та ноги вже мокрі. Поки вода натікала в бачки, пан Василь розповів кореспонденту «Карпатського об’єктива»: «Ми проживаємо в Доманинцях. Як відомо, у нас проблема з водою, бо нема ані водопроводу, ані каналізації. Два роки тому купив автомобіль, чотири бачки місткістю по 20 л. Нам з дружиною 80 л вистачає на три тижні. Готуємо їжу, каву, чай, п’ємо сирою. Я помітив, що ця вода знижує апетит. Вживаю її по 2–3 л на день. Так і треба робити, аби не набирати ваги. Відчуваю, що вода з цього джерела не тільки очищує мій організм, а й наповнює енергією.
До того ж вона добра, смачна, не цвіте. Одного разу вирішив поекспериментувати: налив у пляшку води. Протягом місяця вона не поцвіла, осад у пляшці не з’явився, вода була придатна для вживання». Зупиняється фура. Водій років 55-ти прямує до джерела з трьома літровими пляшками.
Просить позачергово набрати води. – Вдячний, бо одного разу зупинився, аби набрати два літри, так чоловік, який мав тару аж на 150 л, не дозволив. Ще й накричав на мене, що він своєї черги дві години чекав, – переказує інцидент пан Федір. За п’ять хвилин зупиняється білий бус. Чоловік у сірому светрі просить дозволу набрати води у п’ятилітрову пляшку. – У Верховині Бистрій, це біля Волосянки, не доїжджаючи Ужоцького перевалу, вода висохла в багатьох криницях. Ми, слава Богу, готуємо їжу із власної води, бо колодязь маємо глибокий, але в ній багато заліза, то кавоварка псується. Цю воду використовуємо сугубо для приготування кави, – розповідає Юрій, поки наповнюється пляшка. Із темно-синьої «Ауді» виходить високий чоловік спортивної статури. Просить дозволу освіжити лице. «Дуже втомлений. Ледве на ногах стою.
Намотав чимало кілометрів, був у Польщі, повернувся через Ублю», – водій ставить руки під струмінь води, вмиває обличчя, голову, робить декілька глибоких вдихів-видихів. Невдовзі зупинилися три автівки. Водії набирали воду й тішилися, що можуть заощадити кошти. – П’ятилітрова пляшка питної води коштує щонайменше 25 грн.
Я набираю 50 л. У магазині заплатив би 250 грн, натомість на пальне витратив 50 грн. Треба цінувати дари природи. Кажуть, скоро проблема питної води буде найактуальнішою у світі. Мене бентежить, що люди недружелюбні, озлоблені, нетерплячі, вони вважають, що мають право набирати скільки хочуть, але ж це джерело загального користування, – обурюється Андрій. Ігор з Чопа побоюється, що після мого матеріалу тут будуть ще більші черги.