Босі мандрівники Іван та Юрій вирушили з Ужгорода до Харкова Вишиваним Шляхом. На виході зі Львова лав босих мандрівників приєднався чорно-білий пес, якого назвали Боса. На 33 день подорожі вони пройшли 22 кілометри.
Про свою подорож вони розповіли на сторінці
PROSTOBOSO.
"День 33
Почаїв - Кременець
22 км
На 33-тій день 3 богатирі та одна Боса з самого ранку задумали йти босими до Кременця. Без взуття абсолютно. Без взуття - це коли шкіра на ногах не контактує ні з шкарпетками, ні з підошвою. Все відбувається напряму. Жодних посередників між ногами та білим світом. Взуття обмежує сприйняття. Дивишся на поверхню, бачиш рельєфи, але нічогісінько не відчуваєш. Прикро, але це так. Тільки без взуття починаєш помічати, що є безліч опцій, по якій саме поверхні переміщувати своє тіло. Є трава, пісок, асфальт, грунт, щебінь, бруківка. А ще десятки підвидів кожної. Залишається лише роззутись і вперед! Новий вимір всяких-всяких поверхонь манить і зове пізнавати себе. От саме це ми й намірились робити протягом 33-го дня нашої босоногої подорожі, коли прокинулись в домі Поліни біля Почаївської лаври.
Крім того, з чим ми прийшли до будинку найпозитивнішої господині в рамках #PROSTOBOSO, вийшли з Почаєва з торбами, важчими на десятки горіхів, пакетик смаженого насіння соняшника, шматок сала для Босої. Дякуємо Поліні за це все і за мегатону позитиву! Дякуємо Миколі за те, що привів нас до дому своєї мами! Дякуємо Тарасу за те, що домовився з Миколою про те, що влаштує нам нічліг! Дякуємо Цукербергу за те, що намутив фейсбук і уможливив те, що ми маємо змогу писати про босу подорож, а Тарас мав змогу прочитати про неї і написати ще 13 липня (на 5-тий день подорожі): "Пишіть, якщо буде потрібна ночівля в Почаєві".
Тож всім дякуємо!
Ми вийшли з Почаїва. До Босої приєдналась подруга. Зазвичай Боса тікає та боїться інших собак. Цього разу зразу було видно, що виникла дуже дружня взаємодія. Коли інша собака чорного кольору продовжила ганяти з Босою, а відповідно і з нами, вже кілька годин, ми почали обговорення, що ж з нею робити. Дві собаки нам явно забагато. Босої більше, ніж достатньо. Зійшлися на тому, що даватимемо всім звірам, які захочуть йти з нами до Харкова, випробувальний термін. 3 дні жодної їжі. Інакше навколо нас сформується цілий зоопарк. Присвоїли подрузі Босої тимчасову кличку - Друга. Друга подруга.
Йдемо вздовж асфальту. Зупиняється машина. Виходить якийсь чоловік з куп'юрою, на якій зображена Леся Українка.
- Хлопці, то вам. Купите собі щось.
- А нащо ви нам то даєте?
- Та вам треба буде. Бачив про вас у новинах.
Вже прощаючись, чоловік скромно зізнався, що є мером Почаїва. Побажав доброї дороги.
В Кременці нас чекала Yulia. Ми жили в одному гуртожитку під час студентства в Чернівцях. А тепер заночуємо в її гостинному домі. Мама Юлі дуже смачно готує. А чоловік Сергій дав шорти та футболки, в які ми прикрили наші тіла, поки прали та сушили вишиванки. А ще, в кімнаті, в якій ми спатимемо, просто безліч машинок. Дуже - дуже багато. І кльові такі. І це тільки частина гігантської колекції Юліного батька. Всі такі кльові у Юлі.
Мало не забув. У Юлі ще є чотирьохлапий Юлік. Він своїм малесеньким носиком дуже завзято обнюхував нас. Особливо голі п'яти, покриті пилюкою сотень доріг. Коли спостерігаєш за Юліком, то здається, що він був би більше радий, якби в нього були чотири носи замість чотирьох лап. Тоді би він зміг обнюхувати значно більше всього, що потрапляє в його особливий собачий світ".