Це лише старт моєї служби у правоохоронних органах, але оскільки у мене стільки бажання, що й на трьох би вистачило, я вірю, що це буде дуже цікава та довга історія.
Як я прийшла у службу? Після здобуття вищої освіти лише рік працювала в університеті, а потім присвятила час родині. У мене були декрет, діти, чоловік – професійний волейболіст, який весь час їздив на змагання. Прокачувалися в основному навики пекти пироги і прибирати квартиру, які стали прямо сотого рівня. І в якийсь момент я запитала себе: а чого ти ще хочеш, про що ще мрієш? Що ще потрібно в житті, крім прекрасної родини? Аж саме стартував набір до Служби судової охорони Закарпаття, – і я спробувала. Спочатку поїхала у Вінницю на навчання, там було важко, але цікаво. Згодом стало лише цікаво, бо чим більше вкладаєш у щось сил, тим краще відчуваєш, коли тобі нарешті все вдається. Повертаються, так би мовити, інвестиції у себе. Тепер я капрал, і маю багато планів та бажання розвиватися в цьому напрямку. А це прекрасний напрямок для розвитку і мозку, і тіла. Скільки нових знань вже з’явилося в моїй голові, скільки раз довелося впасти, щоб піднятися вище.
Чи важко було бути жінкою і протоптувати собі шлях у такій правоохоронній структурі? Однозначно ні. Нас на Закарпатті багато – молодих дівчат у формі з погонами та жаром в очах. Ми тримаємося разом і ще багато покажемо цьому світу. Спочатку ж бувало всяке, я ледве руку не відкрутила своєму чоловіку, поки вдома вчилася прийомам боротьби. Трошки згодом навчилася азам, а нині взагалі проходжу професійні тренування раз на тиждень. Вони, до слова, надзвичайно цікаві. Оглядаючись назад, можу лише сказати: краще не тренуйтеся на членах сім’ї.
Якщо ж говорити про розвиток, то я не належу до тих людей, які з погонів рядового мріють про генеральські. Я проходжу свій власний шлях і навчання, тому кожен перехід на ланку вище – це робота над собою, втамування жаги знань, безліч перемог та досвід від поразок. Я мрію не про місце, яке вище за моє на десять сходинок: я мрію досягти власного наступного рівня.
Ще я мрію про перемоги нашої Служби судової охорони. Це правда, я щиро бажаю, щоб настав той день, коли ми своїми працею, знаннями та професійністю зможемо показати всім людям, що ми є великою силою. Доки ми ще молоді, то й ставлення до нас ще формується. Я ж мрію побачити нашу велич.
Якщо ж говорити, про що я мрію, то це, напевно, щоби жінки не боялися служби, погонів, стріляти з пістолета та бігти крос, вчитися, захищатися і бути повноцінними членами цього суспільства. Ви можете значно більше, ніж прийнято думати. Гляньте на мене, я ж змогла..