У 50-х роках наші колгоспи ще вирощували екологічно чисту продукцію, а в 60-х почалася «хімізація»

Михайло Михайлович розповів, що органічне землеробство в сучасному розумінні з’явилося на початку 90-х років минулого століття. Ідеться про систему забезпечення чистої сільськогосподарської продукції, яка враховує економічну, екологічну, соціальну й навіть духовну складову. Якщо спрощено, то в процесі вирощування таких харчів не використовується «хімія»: обходяться без генетично модифікованих організмів, найрізноманітніших отрутохімікатів, які зазвичай застосовують у боротьбі зі шкідниками та бур’янами. «Але в історичному плані на Закарпатті споконвіку займалися саме органічним землеробством. Вирубували зарості, спалювали, викорчовували пні, а на згарищах сіяли кукурудзу, льон, коноплі. Про якесь інше використання цих рослин ніхто й не чув. Їли те, що самі виростили, ловили рибу й усі були здорові. А з 1953-го року в нас займалися органічним землеробством на науковому рівні, тільки це називалося інтегрованим управлінням шкідливими організмами. Я тоді був дитиною, але пам’ятаю, що в нашому колгоспі застосовували сівозміну, добрива – лише органічні, себто гній. Продукти тваринництва ж традиційно використовували для удобрення землі. Тепер воно занепало, то нема й органічного землеробства. Більше того, дуже мало сіл і господарств підживлюють ґрунт попелом, який містить по 13,9% калію і марганцю», – констатує Михайло Бабидорич.

А в 60-х роках минулого століття в СРСР почався розвиток інтенсивного землеробства: на поля стали вивозити масу фунгіцидів, гербіцидів, інсектицидів тощо. «Причому це відбувалося не тільки в нас, – пояснює Михайло Михайлович. – У тих же країнах Бенілюкс (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) нині нема живого ґрунту – земля перемішана з гранулами отрутохімікатів. Із Голландії ми імпортуємо тільки квіти – програмований урожай на «захімічених» полях не можна вирощувати. Свого часу, десь у 2005 – 2007-му, угорці й голландці звернулися в наш інститут, щоб ми як найчистіший регіон в Україні вирощували їм екологічно чисті бобові: сою, квасолю, горох. Такі культури традиційно давали в нас добрі врожаї, ми б радо погодилися, але все вперлося в те, як це доправити в Голландію: державних стандартів по сертифікації продукції як таких не було».

80% шкідників знищать птахи. Якщо з ними дружити

Свого часу Михайло Бабидорич працював і у Всесоюзному науково-дослідному інституті біологічних методів захисту рослин, де вирощували тільки екологічно чисту продукцію. Він із сумом пригадує: тільки по Україні мали 679 біолабораторій і біофабрик. Нині залишилося від сили 4-5. Були біолабораторії й на Закарпатті: в Малому Бичкові, де вирощували трихограму (невеличка паразитична комашка, яка відкладає свої яйця в яйця багатьох видів шкідників сільськогосподарських культур і таким чином знищує їх), у Виноградові.

Але для закарпатських ґаздівств агроном зокрема радить такий простий і ефективний засіб боротьби з різними жучками-черв’ячками, як …птахи: «Ті, що зимують у нас, із осені до зими знищують 80% шкідників у садах і городах, але пернатих для цього в холодну пору треба підтримувати – годівнички порозвішувати й підсипати туди насіння соняшнику, якесь зерно абощо. Альтернативою «хімії» є також правильна агротехніка: перекопування, обрізання. Але тут слід враховувати індивідуальні «смаки» кожної культури. А в фермерів має бути районований підхід до спеціалізації навіть у межах Закарпаття: десь краще вдаються томати, перець, інші овочі, десь – горіхи, яблуні, сливи, черешні й персики».

У цьому контексті Михайло Михайлович наголошує, що в гірській зоні краю не варто вирощувати картоплю, бо там накопичилися три агресивні форми раку картоплі. Як підуть дощі – урожай пропав. Проблема й із томатами – є ціла низка вірусних захворювань. А це наслідок «хімізації» – вона вбиває не тільки шкідливі ґрунтові мікроорганізми, а й корисні. «Зараз на Закарпатті органічне землеробство починає набирати обертів, у Оноківцях на Ужгородщині є навіть відповідний клуб, – каже фахівець. – Люди зрозуміли, що наше здоров’я залежить від того, що ми їмо. «Хімія» дає швидкий результат, але позначається й на печінці. А зараз ще й «кусючі» ціни на хімдобрива сприяють переходу на вирощування екологічно чистої продукції. Той же компост – чудове й безкоштовне добриво».

На запитання ведучої, чи залишилися ще в області чисті землі для вирощування екопродуктів, адже навіть її бабуся використовувала на городі «ледик» (аміач­ну селітру), агроном відповів: «Лишилися, крім трьох районів: Іршавського, Виноградівського й Берегівського. Вони на одних і тих же площах уже десятиліттями вирощують ті самі культури, тож у землі накопичилося чимало залишків пестицидів, мінеральних добрив. Але ми маємо Ужгородський, Перечинський, Воловецький, Рахівський та інші райони, де можна вирощувати чисті овочі-фрукти».

Насамкінець Михайло Бабидорич навів деякі статистичні дані. Так, у Європі зараз 25 країн займаються органічним землеробством, до якого виставлені суворі вимоги. Найбільші площі під екопродукцією в Австрії (11,3% від загальної кількості). Далі йде Італія (7,94%), Великобританія (3,96%), Німеччина (3,7%). Швеція, Данія й Фінляндія мають показники від 6,3 до 6,6%. А Україна – «цілих» 0,4 відсотка. В нас поки на це не звертають належної уваги, хоча є чисті землі, і немало. Будемо сподіватися, що принаймні закарпатці, дві третини яких проживають у сільській місцевості, таки повернуться до прадідівських традицій.

Мирослава ГАЛАС, Закарпатська Правда