Молодий співробітник «Закарпатської правди» письменник Іван Чендей у стані емоційного піднесення тоді написав: «На сторінки історії культурного життя нашої країни золотими літерами буде записана дата відкриття державного університету. Скільки найкращих синів нашого народу мріяли йти далі вчитися, закінчивши середні студії. Та мало коли на це була змога. Треба було покидати рідну землю і поступати на чужі факультети. Бідне було життя цих молодих людей, які бажали вчитись. І багато раз доводилось працювати по ночах на тяжкій роботі, щоб заробити на прожиття». Пізніше у газеті «Радянський студент» 1978 року новий ректор УжДУ В.Шульга про цю подію скаже: «…після визволення Закарпаття з-під багатовікового гніту і возз’єднання краю з Радянською Україною Радянська влада задовольнила споконвічні прагнення трудящих − мати свій вищий навчальний заклад».

Спочатку запрацювали підготовчі курси, а з 1 лютого 1946 року 168 чоловік приступило до навчання. Серед студентів були діти робітників, селян, трудової інтелігенції. Вони приїхали на навчання не лише з різних куточків Закарпаття, але й з інших областей України та Росії. За парти вишу сіло чимало юнаків і дівчат у солдатському одязі. Це були учасники Другої світової війни, партизани, підпільники.

У розпорядження університету було віддано кращі приміщення для навчальних корпусів і гуртожитків, а також 35 квартир для викладацько-професорського складу. На роботу з організації вузу виділили 5 млн пенге, або 2 млн карбованців у післявоєнному масштабі цін.

У довіднику Ужгородського державного університету 1963 р. доцент М. Лакиза згадував про величезну допомогу, яку надали УжДУ Академії наук СРСР і УРСР, виші Москви, Ленінграда, Києва, Харкова, Саратова, Баку, Тбілісі та інших навчальних і наукових закладів. «Вони неодноразово надсилали необхідне устаткування для обладнання навчальних і наукових лабораторій, книги і посібники, допомогли створити міцну матеріальну, науково-технічну базу. З кожним роком ця допомога ставала вагомішою».

На 1 липня 1946 року в університеті було вже 15 кафедр, на яких працювало 42 викладачі. Серед них був один професор, 9 доцентів, 14 старших викладачів, 11 викладачів, 8 асистентів. Цього ж року було відкрито хімічний факультет. З 1947 року при університеті розпочинає діяти заочний відділ.

1 липня 1949 року у «Закарпатській правді» з’являється шпальта під назвою «Куди піти вчитися?», де надрукована інформація про відомі виші УРСР. Тепер серед них і УжДУ. Проректор з навчальної та наукової роботи Ужгородського державного університету І. Колюшев звертається до абітурієнтів Закарпаття зі словами про важливість вибору професії і агітує вступати до рідного вишу, розповідаючи про його потужну матеріально-технічну базу і висококваліфікований професорсько-викладацький склад. Можемо сказати, що це перша реклама Ужгородського державного університету.

Через рік, у червні 1950 року, у «Закарпатці» друкують допис проректора УжДУ Г.Майданика, в якому він розповідає про інтенсивний розвиток заочної форми здобуття освіти. «За короткий час кількість студентів на заочному відділі виросла до 500 чоловік. Серед них – люди різного віку, різних професій. <…> Поряд з молоддю вищу освіту здобувають літні люди. Наполегливо вчаться 50-річні вчителі». Проректор з гордістю звітує, що завдяки створеним умовам для навчання студенти-заочники показують хорошу успішність: «У цьому році 122 заочники достроково здали всі екзамени і заліки за перший курс і переведені на другий курс». А також розказує про екзаменаційну сесію заочного відділу, до якої «посилено готуються ректорат і заочний відділ» і підготовку до нового набору заочників. Їх у новому навчальному році буде прийнято 120 чоловік. «З різних кінців області надходять заяви від трудящих, які хочуть без відриву від виробництва здобувати вищу освіту».

Таким чином, вища освіта у перші роки після відкриття в Ужгороді університету потроху набирає популярності серед населення. Громадяни Закарпатської України захотіли вчитися, і цей ентузіазм підтримувався на державному рівні.(Далі буде)