Як мені й казали, синевирку Василину Сятиню застав у роботі: лиш повернулася з двору, як одразу взялася плести вовняні капці.Вразило й те, що спицями моторно махала без окулярів. Чудо та й годі, адже 23 грудня Василині Василівні виповнилося цілих 100 років!Як було колисьНародилася Василина Куруц (дівоче прізвище) у багатодітній сім’ї. Братів і сестер було порівну, а за кількістю як апостолів – 12. Коли батька Василя забрали на Першу світову війну, то вона, друга дитина, як каже, була ще в череві матері. Як вернувся через 5 років няньо, то думала, що прийшов вояк-катуна. Показує на оріхове дерево край дороги – там колись знаходилася хижина в зруб і з драницями, де всі ворохом гніздилися. У молодості залицявся земляк Федір Бобонич, але сватанню не судилося стати, бо виявилося, що вони родина далекого покоління.
“Якби поженилися, то були б довговічною парою”, — напівжартома сповіщає жвава співрозмовниця, бо фронтовик, який не так давно пішов у потойбічний світ, прожив нівроку 102 роки, 7 місяців і 12 днів. Взагалі Синевир можна вважати верховинською столицею аксакалів – навдивовижу тут древні люди.А вийшла заміж вісімнадцятирічною за односельчанина Гриця – на п’ять літ старшого. Дід тоді дав нареченій великий шматок землі, бо цінував її трімність. Діти народжувалися одне за одним. Всі вісім пологів відбувалися вдома – прямо на підлозі-землянці. Одного разу майже спільно з матір’ю Марією народили.
Ще й яким важким було сімейне життя.Аж в урочище Писся Ріка мандрували, а це понад 20 кілометрів, як правило, босоногої ходьби, де заготовляли сіно. Як чоловік подавався неподалік плоти в’язати, бо був бокорашем, то і самій доводилося косити. До якої лиш справи не тягнулася, щоб за бідняцького буття нажити сякий-такий достаток: пряла, ткала, вишивала… Мало яка з газдинь у селі над Тереблею варта була похвалитися стількома узористими рушниками чи іншими домотканими речами, як рукодільниця Сятиня.…і як теперЧоловік Григорій уже тридцять років спочиває вічним сном. З її братів і сестер залишилося тільки троє молодших – Одоця, Марія та Настя. Нема й сина Михайла, якого сім років тому смертельно травмувало дерево під час заробітків у Архангельській області (Росія). І все-таки не рідіє родина Сятині, навпаки — ще й як коло сімейства розширюється: бабця нарахувала ого-го онуків – аж 40, плюс 21 правнук і 11 праправнуків!Жінка хвалиться, що нащадки у неї не прості, а золоті, бо працелюбні і слухняні, а ті у свою чергу пишаються нею, бо є з кого приклад брати.
Щоправда, й “забідкалася”: “Я без роботи не можу, а вони мене проганяють з грядок”. У харчах не перебирає.Її хобі – співанки. І на схилі літ за проханням когось на будь-який смак коломийку красно заспіває. Як і за моїм замовленням пригадала чимало куплетів призабутих народних пісень. Затягнула, зрозуміло, й одну з давно модних – плотогонську: «Ой іду понад річку та буду капці плести, Буду дивити, як любко має бокора вести».Пам’ять у бабусі Василини дійсно феноменальна. Цю унікальність засвідчила тривалим декламуванням віршів різноманітної тематики. Коли запитав, як завчила поезію, то гонорово пояснила, що має сім класів науки. “Тоді кожної середи і п’ятниці зранку в школу приходив піп і вчив нас закону Божого”, — поділилася учнівськими спогадами.Таке життя прожити – правді бути – не поле перейти. Цікавлюся у співбесідниці про те, коли краще було жити, адже зазнала всілякі влади – австро-угорську, чеську, радянську і теперішню українську. Не довго думаючи, відповіла, що давно, бо була молодою, повною фізичних сил...
ДОВІДКОВО. Нині найстаршою людиною на Міжгірщині є Юстина Біланин, яка проживає на присілку Загорб, що підпорядковується Синевирсько-Полянській сільраді. 30 жовтня цього року їй виповнилося 103 роки.