Тоді вже вчительку Любу Данилівну всі знали, як одну з кращих освітянок на Ужгородщині, а в Сторожниці її любили і поважали. Діти в ній душі не чули. Радо в селі зустріли і її матір. Також полюбили за її доброту і ласку, за готовність допомогти. Не оглянулася глава цього дружнього сімейства, як відлетіли, мов птахи у вирій, літа. Вже й онучки Алла та Мирося виросли. Є два правнуки – Ілля та Іванко.

…У день свого народження іменинниця прокинулася, коли ледь розвиднілося. Тихенько встала. Може, всі ще сплять. А Люба з дочкою Аллою вже чекали її з величезним тортом. «Усі 99 свічечок і так не помістяться», – засміялася і обняла рідних. У бабусі добра вдача і гарне почуття гумору.

Чекала гостей з радістю. Першими тепло, по-синівськи привітали Анастасію Миронівну від імені голови РДА. Бабуся, як завжди, дивувала гостей пам’яттю: знає все і про великих політиків, артистів, у курсі останніх подій.

Іменинниця часто щось собі наспівує. Каже, що її пісні – то радість для душі. Вони не пишуться спеціально, розповідає, а як трава весною, виростають із її уяви. Коли дочка була маленькою, вона й казки для неї складала, а потім і для онучок та правнуків.

« У мене завжди, – каже, – було багато ідей. Як маків у полі. Жаль, що вони відцвітають так швидко…»

У чому ж таємниця довголіття Анастасії Миронівни? Вочевидь, у дотриманні заповідей Божих. Напередодні свого дев’яносто дев’ятого дня народження ходила до церкви, на сповідь. Кожний день дякує Всевишньому за любов і ласку. Пережила багато. Знає, що Бог їй дав стільки випробувань, скільки може витримати, - пише прес-служба Ужгородської РДА.

uzhgorod.net.ua