- Схопило підшлункову, напевне, почали даватися взнаки ті гази, що я надихався. Побратими побачили, що мені зле. Ми пішли до медиків майдану. Думав, дадуть знеболювальне чи вколють антибіотики та й відпустять. А вони мене послухали, побачили рани і одразу викликали швидку бригаду. І от мене знову запроторили на стаціонар. Кажуть, зо тиждень треба полежати. Тут я постійно стежу за новинами. Як почув, що Путін ввів війська та почав захоплювати наші частини в Криму, після виписки хотів збиратися на Крим. Але вже була інформація, що війська завертають назад. Ніби вже стає спокійно. Я уже старий боєць і свою діяльність за неньку Україну почав ще з 1989го року і був у таких сутичках вже неодноразово, і під кулями був, і під гранатами. Тож як виписуюсь з лікарні – одразу на Майдан або на Крим.
Перед Вашим дзвінком мені дзвонила донька Таміла. Переживає, щоб я нікуди не їхав, а сама проситься на Майдан. Каже, що написала вірша про події на Майдані, присвятила його мені і всім тим, хто був на площі. Зараз іще одного пише про хлопців, які віддали свої життя за Україну. Проситься до Києва, щоб мати більше інформації. Я їй заборонив. Сказав, що все сам розкажу та й в Інтернеті може почитати. Добре, що діти слухняні, - зітхає з полегшенням Віктор Оленич.
А ось той самий вірш Таміли Оленич, який донька присвятила героїчному батьку і всім активістам Євромайдану.
Людина – гордо звучить, чи не правда?
Та людина – це не звання й не посада.
За людяність грошей не отримаєш, нічого не купиш
Та чисту совість і повагу неодмінно здобудеш.
Не кожен в спромозі в собі людяність зберегти,
Ризикуючи своїм життям, побратиму допомогти,
На благо українців, свого любого народу,
Боротися до останнього, молячись Богу.
Стояти під прицілом у Беркута з нічим у руках,
З кров’ю на обличчі та сльозами в очах.
Та з вірою в серці про щасливе майбутнє
Безстрашно, мужньо та могутньо.
Українці – це сила, яка була і завжди буде,
Це Герої, про яких ніхто й ніколи не забуде.
Це гордість наша, з щирим серцем та душею,
Любий мій народе! Майбутнє наше за тобою!
Нажаль, той час вже за горами,
Коли в Україні мир та злагода панували.
Коли людське життя справді цінувалось,
Злочинство справедливо без винятків каралось.
Влада забуває, що всі ми люди на Землі
Ніяк не володарі та не судді.
Не вам вирішувати коли й кому помирати,
Не ви життя давали, і не вам його забирати.
І перед тим як людей вбивати, не варто забувати,
Що перед Богом всім ще нам стояти
І там за свої вчинки кожен відповість,
За ненависть до свого народу та злість.