Чимало наших земляків виїхали на заробітки за межі держави. Не останньою причиною є складна економічна ситуація в Україні та можливість заробити за кордоном таку суму, що можна рік утримувати сім’ю. Окремі краяни користуються послугами роботодавців, які мають за це свій відсоток із заробітку. Щоправда, не раз і не двічі доводилося чути, що нашим землякам після роботи не виплачували гроші.
До
«Карпатського об’єктива» звернулися кілька жінок, які працювали на одному з чеських підприємств. За виконану роботу, як вони стверджують, їм заборгували чималі суми.
Видання "Карпатський об’єктив" не даватиме оцінки цій історії, нехай це зробить читач, ознайомившись із розповідями обох сторін конфлікту. – Один із наших роботодавців живе в Мукачеві, – каже ужгородка Габріела. – Вони займаються працевлаштуванням українців у Чехії на завод «Ман гумел», який виготовляє фільтри на авто. Це підприємство перераховує гроші нашим роботодавцям, а вони повинні виплачувати працівникам, котрих туди влаштували. У серпні минулого року ми поїхали на роботу і працювали до середини жовтня. Коли поверталася додому, то мукачівці не виплатили нам заробіток. Розповідати про ті приниження не хочеться. Нам ледве віддали частину грошей. Однак заборгували на трьох ще 8 тисяч гривень. Крім мене, не виплатили заробітчанам з Іршавщини, Мукачівщини.
Ці хлопці видають заробіток на свій розсуд. Якщо людина тиха, скромна, проста, то їй можуть не заплатити. З працівниками роботодавці поводяться дуже грубо і зухвало, хоча наші краяни працюють за кордоном по 12 годин на добу. Можете собі уявити, наскільки важка праця. Тиждень денна зміна, тиждень – нічна. Мукачівці використовують цікаву схему: недоплачують, щоб працівник, який їде додому, повернувся за рештою грошей і знову взявся до роботи. Зате собі купили круті іномарки. Після того як я зателефонувала до шефа, мені з донькою стали погрожувати. Від цих чоловіків я почула чимало залякувань. – Я приїхала на завод у серпні й пропрацювала до 10 жовтня. У роботодавців немає людського ставлення до заробітчан, – розповідає мукачівка Ілона. – Житло, обіди, взуття, що видають, – тут усе враховано в оплату.
Правда, взуття, за яке з нас зняли гроші, нам не видали. Першу зарплату виплатили нормально, у повному обсязі. Наступного місяця мені недоплатили. Коли я їхала додому, то не захотіли віддати мої законно зароблені гроші. Знайшла Івана і Михайла в Мукачеві. Після розмови перший виплатив мені 300 доларів, знаючи, що можу повернутися на роботу за кордон. Згодом Михайло заплатив ще 100 доларів. На сьогодні мені винні 13 тисяч чеських крон. Придумали історію, що інші гроші вони стягнули з мене за взуття та їжу, хоча я харчувалася за свій рахунок, а нам давали лише обід, який оплачував завод. Роботодавці казали: «Хто ви такі, а хто ми. Приїдеш на роботу, тоді й розберемося». Вони погрожують навіть водіям, які тут працюють: якщо когось відвезете додому, то ми підірвемо ваш бус. Коли настає день зарплати, то мукачівці кудись зникають, залишаючи для розмови із заробітчанами своїх подружок. У тамтешню поліцію ми боялися заявляти, бо можуть до нас уночі прийти в кімнату і вбити. Якщо комусь із жінок з об’єктивних причин потрібно їхати додому, то один з роботодавців погрожує й каже: «Хочете, ідіть додому пішки». Більше туди на роботу не поїду. Хочеться застерегти людей, щоб не потрапили в сильця цих чоловіків. Жительки с. Рівне Мукачівського району Єва та її донька Наталія розповідають нашому виданню, що з ними поводилися дуже погано. Коли Єва захворіла і тиждень пролежала в ліжку, то один з роботодавців спересердя сказав їй: «Щоб ти здохла!» Ніхто з цих осіб не запитав, чи потрібні гроші на лікування. Узагалі, тому, хто хворів, ці особи погрожували. Почувши, що їх уб’ють, якщо не вийдуть на роботу, мати з донькою вирішили втекти звідти вночі. Мукачівці побили навіть свого друга, якому зламали ребра. Тому можете уявити наш переляк. Поки ми вийшли в центр, то боялися кожної машини, яка їхала. Ми там проробили 2,5 місяця, за один нам не заплатили. Було бажання чимшвидше втекти додому, щоб над нами не розправилися. – Жінки, які на нас скаржаться, не виконали наших домовленостей, – розповідає роботодавець Михайло. – Вони повинні були відпрацювати три місяці, а проробили лише два, через що ми зазнали збитків. Ми з них зняли гроші за житло, взуття і харчування. Ніхто їм нічого не винен. Тут працює кілька сотень людей, приїдьте й подивіться на умови. Іван ЛАДЖУНДжерело: karpatskijobjektiv.com