Дедалі частіше можна спостерігати за тим, як закарпатці покидають власні домівки й відправляються на заробітки за кордон. Хтось працює на чужині, бо не знайшлося вакансії за спеціальністю, таким чином намагається хоч якось вижити, а хтось – бо вдома взагалі немає роботи, а якщо і є, то зарплата мізерна. За кордон у пошуках роботи їдуть не тільки чоловіки, а й жінки та студенти. Однак бувають випадки, коли закарпатці виїжджають цілими сім’ями, і найсумніше, що додому приїздять лише в гості. Яка ж вона – доля заробітчанина? Та чи збираються повертатися на батьківщину краяни?

Найпопулярніші напрями серед закарпатських заробітчан – це Чехія, Польща та Росія. Більшість пояснює це тим, що рівень життя там досить високий, і при цьому не так важко порозумітись із місцевими, адже їхня мова близька до української.

Другою батьківщиною для Альони Борки, жительки села Грушова, що на Тячівщині, стала Чехія. Жінка вже 16 років живе на чужині. Працювати за кордон поїхала вимушено, адже є мамою двох дітей. Улаштуватися на роботу було важко, та й сама робота не з легких. Утім попри невимовну тугу за власними дітьми, жінці вдалося своїми силами виростити їх та згодом забрати до себе.

«Зробила потрібні документи, діток залишила на опіку своїм батькам та й подалася на чужину. Спочатку було важко, але що поробиш, якщо дітям, окрім мене, ніхто не допоможе. А тут зарплата вчасна, дуже подобається, що все у чехів без затримки – 16 тисяч корун на місяць. Однак 8 тисяч витрачала на житло та їжу.

Решту грошей пересилала додому. Чи повернуся на Закарпаття? Ні, на даний момент їжджу лише в гості до батьків, адже діти біля мене, дах над головою є, і хороша та вчасна зарплата – також. Що ще мені потрібно?» – розповіла Альона з посмішкою на обличчі.

Її односельчанка – Мирослава Половко – нещодавно закінчила школу й відразу поїхала до Португалії з родиною. Вона розповідає, що все своє дитинство провела в Португалії, адже 8 років навчалась у містечку Лісабон. Доля змушувала знову повертатися то на Батьківщину, то на чужину. Адже стабільної роботи для батьків в Україні не знайшлося.

«Зараз мені 17 років, тут я не лише працюю, а й хочу вчитися. В Португалії після навчання можна легко влаштуватися на хорошу роботу, якщо в тебе є стаж та навички. Тут не будеш сидіти вдома з дипломом. Чи влаштовує мене життя в Португалії? Так, дуже. Португальці – добрі люди, які завжди раді допомогти. Неважливо, яка ситуація, – вони просто не можуть відмовити. Це справедливий та дуже вихований народ. У Лісабоні я краще почуваюся, ніж у своїй рідній країні. Адже тут є віра в краще майбутнє. Португалія – це країна, яка приймає людей із будь-якої точки землі. Однак, як би добре тут не було, мені все одно хочеться додому. Хочеться бути біля своїх близьких та друзів, більше часу проводити з ними. Це тільки одна суттєва причина, чому мені хочеться в Україну!» – поділилася Мирослава.

Мукачівка Олена Футуйма вже 12 років живе в Італії. Чому обрала саме цю гарячу країну високої моди, пасти та вина – не може сказати. Однак чесно зізнається, що роботу в Італії знайшла відразу. Люди, які допомогли з працевлаштуванням, стали для неї другою родиною. В Україні в Олени є доросла дочка, яка часто в дитинстві приїздила до мами в гості.

«Італійці ставляться до роботи серйозно та хочуть відповідальності взамін. Вони пунктуальні у виплаті зарплати та дуже поважають свої закони. Тут мені набагато простіше жити, адже відчуваю себе вільною людиною. Одним словом – живу. Так, спочатку було важко. Самі розумієте: чужа країна та люди, все чуже. Мову досить важко було освоїти, це все не так просто. Мене завжди тягнуло додому, і навіть зараз. Дуже сильно не вистачає моєї сім’ї. Хотілося би бути вдома, але поки немає порядку в державі та впевненості в завтрашньому дні, залишатимуся в Італії», – розповіла Олена.

Долі цих людей зовсім різні, але є те, що їх поєднало назавжди, це – туга за рідною домівкою, бажання жити краще та мати впевненість у завтрашньому дні…

Таких історій є тисячі, адже в кожного з нас є знайомі або навіть родичі, які покинули рідний край. Однак за кордон виїжджають не тільки наші краяни, на чужину в пошуках заробітків потихеньку відправляється вся Україна. Сьогодні за кордоном працюють від 3 до 5 мільйонів українців. Сумна статистика, чи не так? За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень, упродовж 45 років населення України може скоротитися на 10 мільйонів. Виникає питання, чому українці покидають рідні домівки? Відповідь не доводиться довго шукати. Українці готові ризикнути всім і навіть рідну землю покинути, щоб спробувати на смак іншого життя, бо втомилися чекати, що щось у нашій державі зміниться.

Олеся МИКУЛЯНИЧ, газета "Новини Закарпаття"