На великих заводах на зразок «Ядзакі» чи «Джейбіла» взагалі неймовірна ситуація: працівників сюди привозять з інших областей України. Причому не сусідніх, а дуже навіть віддалених – Запорізької чи, наприклад, Донецької.
Не віриться, правда ж? А це все – реальні факти.
Закарпаття – це регіон із високим рівнем безробіття і трудової міграції. Це аксіома, так є. Бо область гірська, землі мало, 50% території займають ліси, великих підприємств майже зовсім немає. Зате є кордони з чотирма країнами ЄС і давні заробітчанські традиції.
У гірських районах ситуація й нині мало чим відрізняється від 50 чи 100-річної давності: роботи дуже мало. Тож наразі для багатьох горян заробітки – єдиний вихід. Водночас на низинній, наближеній до кордонів території (насамперед мова про Ужгородський, Мукачівський, Виноградівський, Берегівський, Хустський райони) картина зовсім інша.
Тут на експорт успішно працюють підприємства (переважно з іноземними інвестиціями), яким останні два-три роки катастрофічно не вистачає робочих рук. Нині великі заводи, такі як «Ядзакі-Україна» чи «Джейбіл», привозять в Ужгородський район працівників практично з усієї України, поселяють їх, облаштовують їм побут і виплачують достойну заробітну плату.
Керівник Закарпатського обласного центру зайнятості Юрій Фущич озвучив приголомшливі цифри масштабу переселення працівників на Закарпаття.
- Транснаціональні компанії, які формують левову частку економіки краю, не мають кордонів. У них майданчики і в Україні, і в ЄС, і в Америці, і в Африці. У сучасному світі ніхто не зупинить ринок товарів і послуг. Так само зараз вільний рух робочої сили. І природно, що в умовах, коли вже немає металевого забору на кордоні, людина вибирає працювати там, де їй здається краще. Тому держава має робити все, щоб реальна зарплата росла, щоб ріс рівень проживання, безпековий рівень, всі соціальні пакети були сильнішими. Щоб українці не те що не виїжджали, а щоб поверталися ті, хто виїхав. Бо, на жаль, нині на ринкоутворюючих підприємствах області (переважно це виробники в галузі електроніки і машинобудування) більше 50% працівників – із-за меж Закарпатської області, – каже Юрій Фущич.
Він підтверджує, що в області справді гостро відчутний відтік молодих професійних кадрів за кордон. Внаслідок цього вже є великий дефіцит і робітників, і управлінців. Відповідно, така стрімка і масштабна трудова міграція негативно впливає на всю економіку регіону. Причому як на бізнес, так і на бюджетну сферу.
- Можу сказати, що сьогодні в області маємо 1470 вакансій і серед них є такі, де пропонована зарплата – 15 і навіть 20 тисяч гривень. Ми зараз проводимо мотиваційні заходи, які сприяють зайнятості, зокрема у таких сферах, як національна поліція, МНС, медицина, де раніше важко було знайти вакансію, а сьогодні – купа вільних робочих місць, - додає Юрій Фущич.
Працювати вдома? Хоча б за 600 євро
Чому склалася така ситуація на ринку праці Закарпаття? Найперше пояснення, яке спадає на думку, – це можливості працювати в Європі, які відкрив для закарпатців безвіз. До Польщі, скажімо, можна в’їхати по безвізу, підшукати там роботу і офіційно на неї оформитися вже на місці (переважно так роблять сезонні працівники). В Угорщину на сільськогосподарські роботи закарпатці їздили ще й до безвізу – по дозволу малого прикордонного руху. Старалися глибше, ніж дозволена 50-кілометрова зона, не заїжджати, а в цих межах угорські поліцейські, як правило, закривали очі на закарпатських заробітчан. Але знаходилися і зараз знаходяться сміливці (або ж аферисти?), які за дозволом угорського малого прикордонного руху знаходять роботу навіть у Чехії. Звичайно, в такому випадку мова йде про нелегальні заробітки.
Вплинули на ситуацію і зміни на ринках праці країн-сусідок – Польщі, Чехії, Угорщини і Словаччини, яким зараз не вистачає власних робочих рук. Бо економіка в них росте, робочих місць стає більше, а самі чехи, поляки, угорці і словаки часто воліють працювати за більші гроші у заможнішій Європі – в Австрії, Німеччині, Великобританії... Тому зараз і чеські, і угорські, і словацькі правоохоронці значно лояльніше ставляться до напівлегальних чи навіть нелегальних трудяг-українців.
Значною мірою, це правда. Але не вся. Приклад стрімкого росту зарплат у галузі легкої промисловості на Закарпатті ще в 2014-15 роках – задовго до безвізу – дуже яскраво це підтверджує. Конкуренція за швачок між закарпатськими фабриками загострилася тоді, коли експортоорієнтовані підприємства внаслідок обвалу гривні різко почали отримувати високі прибутки. В регіоні відкрилися нові виробництва, які шиють для Європи, і швачки тепер на вагу золота.
Скажімо, щодня автобус швейної фабрики «Парада» привозить у обласний центр працівниць із доволі віддалених сіл Ужгородського, Перечинського і Великоберезнянського районів.
- Якби ж то трапилося чудо і ми змогли б взяти працівників... Ми б могли сьогодні ще 100 швачок одномоментно забезпечити роботою. Але змушені наші замовлення відшивати в різних підрядників-сателітів. Де завгодно – і в нашій області, наприклад у Жденієві, і в інших областях – в Івано-Франківській, Львівській, - каже директор Ужгородської швейної фабрики Мирослава Каламуняк.
Подібні справи не тільки в швейній галузі. Вона просто дуже показова. А загалом там, де є прибутки і конкуренція між гравцями на ринку, одразу ж загострюється боротьба за якісних працівників. І автоматично зростають зарплати. При цьому фактор заробітчанства у Європі не грає аж такої важливої ролі.
- Мають бути чіткі основні аргументи, які б переконали закарпатців працювати вдома. У тому числі й рівень реальної заробітної плати. Сьогодні відчувається, що роботодавець це зрозумів. Як наслідок рівень середньої зарплати в області виріс різко. Якщо, згідно з даними статистики, за рівнем середньої зарплати у галузях економіки Закарпатська область попередніми роками посідала одне з останніх місць в Україні, то сьогодні ми – в першій трійці-п’ятірці, - каже директор обласного центру зайнятості.
За словами Юрія Фущича, зараз середня зарплата в області – близько 10 тисяч гривень.
- Чи достатньо це? Моя особиста думка і бачення науковців та експертів ринку праці – недостатньо. Зарплата не має бути набагато нижчою, ніж у наших сусідів. Максимум – на 20%. Іншими словами закарпатці повинні заробляти приблизно 600 євро. Тоді це вже буде важливим аргументом для людей, тоді можна прогнозувати, що значна частина нинішніх заробітчан захоче працювати вдома, - каже чиновник.
Як утримати людей?
Загалом наразі ситуація на Закарпатті така: лише деякі великі підприємства можуть собі дозволити привозити працівників з інших районів і навіть областей, а більшість працедавців (в тому числі середній і малий бізнес) не дуже спроможні конкурувати за кадри. Особливо – з іноземними компаніями.
До прикладу, Вікторія Алексович, дружина і партнер французького бізнесмена Алена Бабеля, який у Хусті виробляє клепки для бочок і продає їх виноробам з усього світу, обурена тим, як легко Україна віддає людський ресурс.
- Минулого року я з подивом дізналася, що одна словацька компанія організовує по всьому Закарпаттю зустрічі з потенційними працівниками. Причому не просто зустрічі – а цілі гостини. Замовляють ресторани, людей годують-поять і агітують їхати в Словаччину працювати. Не розумію, чому наша влада на це не зважає? Україна витратила купу грошей, щоб виростити цього спеціаліста, навчити його, підготувати до роботи. І тут приходять словаки і просто так переманюють готового працівника, - обурюється пані Вікторія.
Її емоції і аргументи зрозуміти можна. Але така вже реальність – кордони відкриті, вільна конкуренція, виживає сильніший. Хоча з іншого боку, і справді, держава могла б відреагувати на ситуацію, наприклад, допомагаючи бізнесу розвиватися, створювати нові робочі місця і виплачувати конкурентну зарплату.
Наразі очевидно одне: люди – це цінний ресурс, і за нього в Україні вже треба боротися.
Дехто це швидко зрозумів. Наприклад, чимало закарпатських підприємств налагодили тісну співпрацю з Ужгородським національним університетом і поповнюють кадрові резерви не тільки випускниками, а й студентами вишу. Інженери, хіміки, фізики, біологи, економісти, айтішники, журналісти, перекладачі, туризмознавці… Більшість студентів цих та інших спеціальностей працюють уже на 4-му курсі. Причому, як правило, не шукають роботу – роботодавці конкурують за них просто в університетських аудиторіях. І це – правильно і дуже добре. Для всіх – і для іміджу університету, і для роботодавців, і для студентів.
Бо головне, як каже Юрій Фущич, щоб людина вдома почувалася щасливою.
- Насправді нема меду за кордоном. Там більшість наших земляків втрачають соціальні пакети, працюють по 12 годин на день і часто 7 днів на тиждень. Тому влада має думати над тим, як мотивувати наших закарпатців повернутися, працювати тут і бути вдома щасливими, - підсумовує директор обласного центру зайнятості.
Ярослав Світлик