Пані Наталю, як вам вдається поєднувати захоплення з основною роботою, адже ваш графік, здається, таки доволі напружений? До того ж сфера діяльності геть непроста…

— Я одягнула офіцерські погони пожежно-рятувальної служби ще у 2002 році. Тоді після закінчення Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту приїхала разом з чоловіком Володимиром на Закарпаття. Нині щаслива, що моя доля склалася саме так.

Коли на годиннику дев’ята вечора, позаду робочий день, донечка спить, а чоловік – за комп’ютером, у мене й з’являється вільний час, щоб зайнятися тим, до чого лежить душа. Ці кілька годин пролітають дуже швидко, однак встигнути треба багато.

Цікаво, в якому віці почали опановувати ази вишивання?

— За голку з кольоровими нитками взялася ще у школі, десь у класі п’ятому. Сиділа біля бабусі та вчилася, дивлячись на її роботу. Так, хрестик за хрестиком упродовж років і відшліфовувала свою майстерність.

Це зараз сучасний ринок рукоділля переповнений всілякими новаціями, які суттєво полегшують роботу вишивальниці. А років 20 тому всього цього не було.

Та й техніка вишивання також не стоїть на місці. Раніше не прийнятно було на одному полотні комбінувати: якщо вузликова гладь, чи шов назад, чи хрестик – то самі по собі, в чистому, так би мовити, вигляді.

А яка техніка вишивання вам найближча?

— У кожному регіоні є свої особливості вишивання, і кожен має улюблену техніку, приміром, мережки, гладь, хрестик… Родом я з Черкащини, де широко розповсюджені вишивки жіночих блуз білим по білому в техніці «лиштва», «курячий брід» та «солов’їні вічка». Цікавою їх особливістю є горизонтальне розміщення орнаменту по полю рукава у вигляді кількох звивистих гілок. Закарпатська ж вишивка вражає й зачаровує своїми сонячними кольорами: помаранчевий, жовтий – аж горять. А також, звичайно, чорний. Кожен регіон – це скарбниця народного мистецтва, і відбиває історичний розвиток народу та його ментальність.

Щодо мене, то вмію вишивати різними способами. Гладь – це більш кропітка робота, їй потрібно приділити чимало часу та терпіння. А хрестиком, як на мене, – механічна, набагато легша. Перевагу віддаю саме останньому. Не так давно почала вишивати ікони бісером.

Що надихає, звідки берете ідеї?

— Раніше це були журнали з рукоділля, а зараз в основному інтернет. Правда, майже ніколи взірець не копіюю повністю. Намагаюся уникати штампованих речей, хочу, щоб в усіх виробах була творчість. Напевно, кожній людині притаманно впродовж життя чомусь вчитися, удосконалюватися. А на бісер «підсадила» мене моя донечка, якій зараз 12 років. Десь рік тому Євгенія попросила купити їй бісер для занять на уроках трудового виховання в школі. А згодом вдома ми вже разом з нею плели букетик з волошок.

Звичайно, хочеться спробувати себе в багатьох напрямах, але наразі бракує часу. Хоча, на правду, нещодавно загорілася ідеєю в’язання з бісеру жіночих прикрас. У перервах між вишиванням беруся за гачок, нитки, бісер і плету джгути та ларіати.

Бачу, у ваших роботах переважає релігійна тематика...

— Не тільки. З релігійної – вишиваю ікони… Вишила бісером відображення Богородиці «Неопалима Купина». Саме вона є оберегом для нашої пожежно-рятувальної служби. Отож, професійна сфера діяльності таки, гадаю, робить значний відбиток і на творчих пошуках. Також у доробку й «Святе сімейство», «Таємна вечеря». До речі, остання ікона зараз у процесі вишивання нитками. Відверто, важкувато в ній дається вишивання облич святих Йосифа, Марії та Христа. Тут треба бути дуже уважною, адже кожен хрестик має лежати на своєму місці, інакше доведеться все випорювати й починати спочатку.

Чи легко працюєте над своїми роботами?..

— Кожна річ – індивідуальна. Ще багато залежить від натхнення. А був період, коли рукоділля рятувало від постійних недобрих думок та переживань. Важко було, коли чекала кожної звісточки зі сходу країни, де в зоні АТО в Збройних силах України воював мій чоловік. На щастя, зараз він уже вдома. Правда, там ще несе службу мій рідний брат. Але вірю, що все буде добре…

Наталю, свої готові вироби колекціонуєте?

— Більшість моїх вишивок є в рідній батьківській домівці на Черкащині, ще частина – в друзів. Я їх створюю не для того, щоб вони лежали у закритій шафі, нехай радують близьких мені людей.

Будь ласка, продовжте фразу: «Рукоділля для мене – це…».

— Передусім, це мій відпочинок, який слугує своєрідним заспокійливим. До того ж за вишиванням тільки й можу побути наодинці, подумати про все, привести думки й почуття до ладу, насолодитися тишею, і на все про все – кілька годин на добу. Звісно мало, але тим і цінний цей час, де не хочеться втрачати жодної секундочки.

Розмовляла
Яна КОРСЮК , газета "Новини Закарпаття"