У мене є донечка. Тімея – мій всесвіт, віра, надія, любов, моє життя та натхнення. Коли крихітці виповнилося півроку – мені захотілося влаштувати їй свято, на якому моя принцеса однозначно мала бути найгарнішою! ;) Тоді я власноруч сплела для своєї крихітки першу пов’язочку. У хаті відлунало свято з тортиком та різними яскравостями для маленької леді. Однак, бажання творити для неї красу – не зникло. Захоплення лише сильнішало, тому згодом стало не просто хобі, а справою життя, яку не хочу полишати.
Чому ти обрала саме цей напрямок рукоділля?Я була схильна до творчості з дитинства. Пам’ятаю, як у рідному Вонігові, де я народилася, ми з подругою Євгенією одягали гарбузи (Сміється, - прим Автора). Ми вбирали наших «моделей» у різне ганчір’я, і по-дитячому щиро тішилися своїми досягненнями. Краса для нас була основою. Мабуть, тому, коли я виросла – зберегла бажання творити чарівність для інших.
Чому вирішила виготовляти аксесуари саме для малечі? Надихнула мене на цю справу моя донечка Тімейка, тому бажання творити для крихіток – особливо сильне. Для дівчаток наразі роблю обручі, а для хлопчиків – «метелики». Планую закінчити швейні курси, аби вироби були досконалішими і ще більше вабили моїх маленьких клієнтів та їхніх батьків.
Твій бренд «НаДО» вже "оселився" в Інтернеті. Розкажи як він виник, і чому має саме таку назву? Спочатку я шила, так би мовити, для себе. Вчилася, удосконалювала вміння, розвивала талант. А потім зрозуміла, що ця справа захопила мене настільки, що хочу заробляти цим на життя. Тоді і виникли думки створити власний бренд, і усіма можливими способами просувати його. Щодо назви – у нас була ціла сімейна нарада! (Сміється, - прим. Автора). Але основна дискусія виникла між моїми татом та чоловіком. Ваня казав, що бренд має називатися «НаПА» (похідне від Наталія Паш), а батько наполіг, аби було «НаДО» (до заміжжя я була Наталією Добош). Ось так, після тривалих суперечок, перемогу здобув таки мій тато. Але наразі у творчому процесі задіяна вся родина. Це як один здоровий організм, який функціонує безперебійно. Кожен у цій справі має свою роль. І це – надважливо.
Скільки часу витрачаєш на виготовлення одного аксесуару?
Зазвичай я працюю уночі, коли всі сплять. Як правило, починаю опівночі, а завершую о п’ятій ранку. За цей час можу зробити 4 обручі.
Немає спокуси до сну, коли бачиш як сплять твої рідні?
Ні, я працюю із задоволенням і натхненням в окремій кімнаті. Радію, коли навколо тиша, всі домашні справи зроблено, бо тоді я з головою поринаю у роботу.
Як чоловік ставиться до твоєї «нічної творчості»? Не ревнує?
Коли я потрібна чоловікові – я з ним беззаперечно. (Сміється, - прим. Автора). Він завжди розуміє мене,і підтримує мої прагнення, мрії та втілення, як фінансово, так і морально. І я щиро вдячна за це коханому Вані.
Що забезпечує творчий настрій у ночі?
Бажання потішити клієнтів, виконати замовлення якнайшвидше, і побачити малят нарядними та щасливими. Саме ці емоції варті тисячі недоспаних ночей.
Як борешся з так званим «творчим вигоранням»?
Не маю часу про таке думати, бо роблю те, що мене поглинає сповна.
Що для тебе найважче у процесі рукоділля?
Мене дратує, коли моно-нитка «не слухається». Це може зіпсувати аксесуар. А ще один мій огріх у роботі полягає в тому, що трохи зловживаю клеєм на виробах. Але, як відомо, кожен новий крок у будь-якій справі – приближення до нових вершин. Я йду повільно, але впевнено.
Знаю, що окрім обручів, «метеликів» та пов’язок робиш іграшки «валянки». Розкажи трохи про цей процес?
Працюю зі спеціальними голками для валяння, губкою та шерстю. Здійснюю сухе валяння. Іграшки зазвичай виходять милими і швидко стають добрими друзями для малечі.
Наталіє, ти сказала, що донечка – найбільше твоє натхнення, а чи бере вона участь у творчому процесі?
Коли доня була молодшою – дуже активно допомагала: приміряла вироби, позувала для фото, і розказувала куди варто пришити квіточку чи бусинку. Наразі Тімеї – 4.У неї вже є свої інтереси, однак, вона і далі залюбки одягає мої обручі і позує у них для фото, ще більше надихаючи мене.
Мені відомо, що ви з родиною полюбляєте сімейні фотосесії. З чого почалося таке захоплення?
Це вже традиція, до якої я привчила своїх рідних. Люблю зберігати цінні миті життя, бо кожна хвилина – швидкоплинна неповторність. Тімея, до прикладу, росте «по годинах», і ми всі змінюємося з часом, а світлини назавжди закарбовують наші миті та емоції, які прожили разом. Для нашої родини – це важливий момент.
Ну, і наостанок розкажи нашим читачам про найсокровенніше: про що ти мрієш?
Всією душею мрію мати власну майстерню, де зможу сміливо втілювати найамбіційніші творчі задуми, аби мої маленькі клієнти були завжди красивими та щасливими.
Щиро вірю, що вже дуже скоро запрошу друзів на відкриття власного «НаДО-світу».
Дякую за розмову. Щиро бажаємо тобі, аби втілилися мрія і, щоб у серці завжди жило щастя!