У Видавництві Олександри Гаркуші побачила світ книга «Таємниця Ерделі» (до 125-річчя з дня народження художника, яке відзначали наприкінці травня), написана Олександром Гаврошем. А презентували її днями в меморіальному будинку-музеї народного художника України Андрія Коцки в Ужгороді, що й не дивно, адже він був учнем А. Ерделі.

Як зазначила О. Гаркуша, це вже третя книга з серії «Post Scriptum» – документальних розповідей Олександра Гавроша про видатних земляків. Тепер – про одного з найталановитіших українських художників ХХ століття – Адальберта Ерделі. Натомість сам автор сказав, що це не дослідження творчості чи життя митця, бо вже є розкішні кількасотсторінкові видання, упорядковані І. Небесником та М. Сирохманом, а також альбом, упорядкований Антоном Ковачем. Тут подано 50 фактів із життя Ерделі, його поезії, афоризми, плюс інтерв’ю з відомим колекціонером Миколою Білоусовим, який має найбільшу колекцію картин митця, та стаття мистецтвознавця Григорія Островського про «Таїну Ерделі». Тож найцікавіше ми вибрали для вас, читачі.

Цікаві факти з життя художника♦ Народився 1891 року під українським прізвищем Гриць в селі Климовиця на Іршавщині в багатодітній сім’ї сільського вчителя й німкені Ілони Цайскі. Мав 10 братів і сестер. Під тиском державної політики мадяризації Гриці стали Ерделіями (з угор. «ерделі» – «лісовий край»).

♦ В Угорській колорівський худінститут вступив без спеціальної підготовки. На старших курсах на запрошення відомих угорських художників Ш. Голлоші та К. Ференці бере участь у найвідоміших мистецьких угорських колоніях.

♦ 4 роки (1917–1921) був директором Мукачівської горожанської школи. Із 1922 по 1926-й жив у Німеччині. Вже через рік мав персональну виставку в «Скляному палаці» Мюнхена. У 1924-му як кореспондент однієї з найбільших баварських газет малює Адольфа Гітлера на судовому процесі в Мюнхені.

♦ У 1929-му їде на два роки до Франції. Оплатило творче відрядження Міністерство шкільництва й освіти Чехо­словаччини. Тут пережив найдраматичніше своє кохання з красунею-багатійкою Женев’єв Гожар. Наслідком поїздки стали успішні виставки в Парижі, Брюсселі, Празі, Братиславі, Брно. Добре володів шістьма мовами (угорською, українською, словацькою, чеською, німецькою, французькою).

♦ Неймовірний педант у одязі. Отримавши після затяжного періоду бідування тисячу марок за портрет мюнхенського барона, Ерделі мчить у пральню, де через заборгованість затримали 26 його сорочок. Мав свого постійного майстра манікюру та педикюру. На мізинчику правої руки носив довгий ніготь. Ним робив корекції у студентських роботах.

♦ Забобонний. Мав звичку до всіх побачених шедеврів торкатися перснем, аби частка геніальності передалася йому. Примудрився торкнутися навіть до скульптур Мікеланджело, які були під охороною монахів.

♦ Тривалий час винаймав житло. Мешкав у флігелі Ужгородського замку навпроти учительської семінарії, де викладав малювання. Звідти змушений був піти через конфлікт із єпископом О. Стойкою, адже в замку знаходилася богословська семінарія, а Ерделі почав жити без шлюбу з 17-річною Магдою Сливкою. Водночас будинок на вулиці Тихій, який сприймається як Ерделівське гніздо, отримав у подарунок від чеського інженера Яна Грузи.

♦ Тричі засновував професійні об’єднання художників Закарпаття: у 1931-му за чехів, у 1939-му – за мадярів, і в 1945-му – за СРСР. Усі три рази обирався головою. У 1945 році в Ужгороді заснував художню академію, де став директором, а викладали в ній в основному його учні – в майбутньому відомі художники. Згодом вона стала Ужгородським училищем декоративного й прикладного мистецтва. Сільських хлопців учив, крім живопису, й елементарним правилам етикету. Серед його учнів – Е. Контратович, А. Коцка, А. Борецький, В. Микита, П. Бедзір.

♦ Перший шлюб Ерделі взяв із Сільвією Яніш 7 січня 1947-го. Він тривав …два тижні. Художнику тоді було 55 років, з яких 14 перебував у громадянському шлюбі з Магдою.

♦ Особливо важко Ерделі доводилося в радянські часи, коли на нього почалися гоніння. Тоді часто за харчі розраховувався картинами. Інколи Магда йшла в ресторан із запискою від Ерделі, аби дали обід у борг. Часом могла сама заробити на продукти, бо віртуозно грала в карти. Але періоди бідності чергувалися із заможним життям. До прикладу, на початку 1930-го Ерделі мав один із перших автомобілів в Ужгороді. У ті часи за одну картину міг заробити 5 тисяч крон (для порівняння, вартість батьківського маєтку була оцінена в 15 тисяч крон).

♦ Перед смертю взяв шлюб із Магдалиною, з якою прожив 21 рік, – просто в лікарні. Свідками виступили медики. Магда була молодшою на 25 років. Увечері перед смертю Ерделі мовив: «Відсалютую пану Богу й буду малювати там усілякі картини». Помер вдома 19 вересня 1955-го. Громадська панахида відбулася в художньому училищі. На Кальварію його везли з циганським ансамблем, який грав улюблені мелодії художника – Шопена й відомий шлягер «А в Парижі красне літо». Магда померла через 40 років після чоловіка – у 2004-му, коли невідомі викрали з його будинку близько півсотні картин. Зв’язана жінка померла від шоку. Похована на іншому кладовищі. Садиба Ерделі, де прожив останні 15 років і яка могла стати унікальним музеєм, після смерті Магди переоформлена родичами до невпізнання. Картини, намальовані на фасаді його учнями, забілені. Про те, що тут жив Ерделі, свідчить тільки табличка.

♦ Свою творчість Ерделі називав експресивним реалізмом. Основоположними цінностями для себе вважав Бога, мистецтво, любов і нескінченність. Твердив «Я належу своєму народові, а моє мистецтво належить світові». Одним із улюблених мотивів живопису була вода – символ краси, досконалості, життя на Землі…

Афоризми Ерделі
(із нотатників та художніх творів)♦ Цінність лише у вічності миттєвостей.

♦ Все суттєве, але нічого не важливе.

♦ Кольорове крило метелика говорить більше, ніж п’ять томів класичної філософії в кольорових палітурках.

♦ Скільки принади, скільки краси в дитячому обличчі, яке за секунду може мати мільйон виразів.

♦ Мистецтво вимірюється не гнойовими жуками.

♦ Творчість є найкращим самообманом для людини.

♦ Мистецтво й любов – це самовираження Людини. І коли людина виражає себе у цих двох вимірах, тоді вона живе.

♦ Моя єдина правда: завжди інше.

♦ Колір – це вібрація, живопис – трепетання кольорів.

Пером і чорнилом«Я все ж ніколи не забувався настільки, щоб бути тільки худож­ником. Зрештою, я в першу чергу був людиною, а в другу – був мислячим, – зізнається А. Ерделі. – Можливо, частково зможу себе проявити як художник, частково – як скульптор або музикант, проте, думаю, що способом передачі моїх думок і почуттів у невимірну, найвіддаленішу перспективу будуть перо і чорнило». Однак численні рукописи так і не видав. Можливо тому, що всі його твори носять автобіографічний характер. Серед улюблених письменників у його записах фігурує Оскар Уальд. У 2012 році проза художника нарешті вперше побачила світ під загальною назвою «ІМЕN”: літературні твори. Щоденники. Думки» (в оригіналі Ерделі писав угорською). Переклад – художник Павло Балла, укладачі – Іван Небесник та Михайло Сирохман. Тому як літератор Ерделі проявився зовсім недавно. І, як пише О. Гаврош, народження виявилося несподівано потужним, бо прози такого рівня міжвоєнне Закарпаття не знало. Дебютний його роман «Дімон» написаний у 1922 році, коли авторові виповнилося 30. По суті, маємо перший філософський роман у літературі Закарпаття.

Ще один роман, «Імен», є значно ближчим до читача – і формою подачі, і за темою. Йдеться про кохання автора з мюнхенською художницею під час проживання в Німеччині в 1922–1926 рр. Є в Ерделі й поезії.

Ерделі ще не усвідомлений як феноменМикола Білоусов із Києва – найвідоміший київський колекціонер творів нашого видатного художника, каже в інтерв’ю (у книзі), що ціни на Ерделі доволі високі. Були продажі полотен і за 100 тисяч доларів. Але є роботи, які ціняться ще вище. Утім додає, що ринок закритий, він не афішується. Ніхто не хоче говорити, за скільки продав чи купив. «Але я думаю, що справжньої ціни на його полотна ще нема. Він ще не усвідомлений як талант, як феномен, його місце в українській культурі досі не прописане. Це станеться через 5–10 років. В закарпатській школі живопису він є визначальним. Разом із Й. Бокшаєм вони її сворили, сформували підходи. І все, що там є, це наслідок їхньої праці». М. Білоусов вважає, що Ерделі входить до п’ятірки найбільших українських художників 20 століття.

Автор книги Олександр Гавош називає одним із найкращих творів про Ерделі статтю доктора мистецтвознавства Григорія Островського зі Львова «Творець незбагненного прекрасного світу». Тим паче, що Островський знав митця особисто, не раз бував у гостях. «Живопис Ерделі на рідкість світлоносний. Не в тому смислі, що він віртуозно передавав ефекти природного освітлення, того чи іншого стану натури, його полотна ніби світяться зсередини, осяюючи все довкола дивовижним світлом. Захоплені цим магічним тяжінням, ми лише потім починаємо усвідомлювати, що техніка живопису тут ні до чого, і що джерело цього світла – в душі художника, його часом важких, але нездоланних пориваннях до нагірних вершин духу, до вічного світла добра й краси. У просвітленій духовності, якою просякнута кожна картина й уся творчість Ерделі, й полягає таїна його непроминальної й всезростаючої привабливості…» – пише Г. Островський.

Оксана ШТЕФАНЬО, газета " Новини Закарпаття"