Як відкрити в собі унікальний талант, звідки брати сили та натхнення і нарешті наскільки дорогою є собівартість виняткового хенд-мейду – читайте в ексклюзивному репортажі
«Карпатського об’єктива».
Господиня дбайливо викладає переді мною найбільший родинний скарб – картину із зображенням Діви Марії та Ісуса Христа. Потім заносить ще одну, за нею інші не менш натхненні роботи.
– Зазвичай усі вони висять на стінах, – каже пані Марія, – але до завершення ремонту на своєму місці лише кілька творінь. Та, думаю, це на краще: зможете ближче їх роздивитися, – веде далі жінка, дбайливо витираючи лики Святих м’якою тканиною.
За кілька митей усе довкола наповнюється незримою енергетикою благодатного спокою, такого самого, який відчуває щиросердний християнин, увійшовши до Божого храму.
– Бачите, як сяють? – питає Марія Василівна, усміхаючись, і відразу ж пояснює: – Це так вони вітаються з нами.
Знову глянувши на зображення, помічаю, попри хмарне небо і слабеньке денне освітлення в приміщенні: ікони не те що надто сильно блищать, та все ж променяться любов’ю, теплом і виглядають живо. Усе б нічого, якби дивилася на віддрукований фотознімок чи акварель, але не можу приховати захопленого подиву від усвідомлення, що образи, які виблискують усіма кольорами веселки, виконані на листі товстошарової фанери за допомогою мідного дроту та прозорого лаку для меблів.
– Усі ікони мій чоловік виготовив власноруч, – каже дружина, не приховуючи гордості.
– Своїх перших «Літаючих голубів» подарував майбутній дружині на знак щирого і взаємного кохання, повернувшись із військової служби в Криму. Саме там випадково угледів роботи свого армійського товариша, спробував відтворити побачене і прикипів до цього виду мистецтва всією душею, – розповідає «Карпатському об’єктиву» майстер із дротоплетіння.
– Коли вирішили створювати ікони?
– Радянська молодь виховувалася в дусі атеїзму, головним гаслом якого завжди було: «Бога нет и быть не может», і хоча за віросповідання можна було потрапити за ґрати, ми з дружиною ризикнули й повінчалися, щоправда, таємно. Це був один із найщасливіших днів у нашому житті. Звертаючись до Бога у щиросердній молитві, помітив, як під час церемонії вінчання ікона Діви Марії почала випромінювати світло. Сприйняв це як знак. Тож наступним подарунком коханій стала ікона Пречистої. Свого часу її навіть палили – у тій же таки армії, побачивши, над чим я працюю вечорами, прапорщик розколов ікону й кинув її у вогонь. Тоді ніхто не йняв віри очам, але картина вперто не хотіла горіти. Удруге ставши свідком дива, зрозумів, у чому насправді полягає моє мистецьке покликання
За руйнування радянської ідеології мене могли віддати під трибунал, але я все одно витяг роботу з полум’я. Реставрував її вже вдома. Після освячення вважаємо її родинним оберегом, – ділиться спогадами Віктор Дизедерійович.
І справді, ікона, про яку розповідає співбесідник, висить у вітальні на окремій стіні, а обабіч неї кілька інших робіт, інкрустованих каменями Swarovski, – шедеври неймовірної краси. Помітивши моє захоплення, чоловік додав:
– За них я дякую Всевишньому, ну, і моїй Марійці, звісно. Кохання спонукало мене прийти до Божого храму, а Господь розкрив мої уміння. Та в нашій родині мистецтвом займаюся не лише я. Дружина – чудова вишивальниця. Самі гляньте, – каже Віктор, демонструючи мені роботи коханої. Він тішиться її успіхами не менше, ніж своїми, це видно неозброєним оком.
– Давно вишивайте? – запитую в пані Марії.
– З 15 років. Якось я познайомилася з одною літньою жінкою і, завітавши до неї додому, побачила дуже гарний натюрморт. Витончені тарелі із фруктами й неймовірно чарівні квіти вразили своїм різнобарв’ям. «Ручна робота! Яка краса! От би й мені так…» – мовила замріяно, а майстриня порадила: «Як подобається, то спробуй вишити для себе». З того часу голка, нитки та канва стали для мене найкращими друзями.
Від картин і справді дух перехоплює. Зазвичай у свої роботи, виготовлення яких у середньому займає від 3 до 5 років, рукодільниця вплітає до 300 кольорових відтінків. Собівартість такого шедевру – від 8 до 12 тисяч гривень. Та обоє в унісон стверджують: «Грошей не шкода, головне – аби натхнення було». Джерелом своєї енергії Віктор та Марія Папп вважають сина, донечку та трьох онуків, кажуть, їхня любов додає їм снаги творити.
«Карпатському об’єктиву» подружжя зізналося: за більш ніж 30-літній мистецький стаж мають у родинному арсеналі близько сотні доробків, та пишаюся, що за весь цей час жодної роботи так і не продали. «Мистецтво, яке йде від душі, грошима не оціниш. Наші картини можемо лише дарувати».
І нехай їхні творіння не експонують у найкращих виставкових залах країни та закордоння, а самі вони не користуються послугами ані іміджмейкерів, ані менеджерів з продажу, проте натхненна праця цього подружжя засвідчує: голубинськими митцями закарпатці можуть пишатися.
Наталка СОЛЬВА