Історія Мюнхена почалася ще 1158 року, коли керівник Баварії герцог Генріх Лев подарував населенню міське право. Та селище тут існувало ще у VІІІ ст. На початку ХІІ збудували першу церкву – Святого Петра. А вже в 1175 році звели стіни міста.

Нині його відвідує багато туристів, центр перекритий для автомобілів, але звертаємо увагу, що майже всі бари та кафе, незважаючи на холод, мають тераси.

Цікаво, що Київ є побратимом Мюнхена. Тут улюблений транспорт – велосипеди, їздять усі – від школярів до пенсіонерів, від бухгалтерів до мільйонерів. Статні німці в елегантних дорогих костюмах пересідають на ровери, припаркувавши машину.

Слід диявола в соборіУ самому центрі, в соборі Пресвятої Діви Марії, туристів приваблюють легендою… про слід диявола. Якщо коротко, то коли сатані стало відомо, що новозбудований храм присвячувався Богоматері, його прокльонам не було кінця. Боявся, що приплив грішників у пекельні палати після цього почне скорочуватися.


Допустити такого він не міг. Диявол вирішив заручитися підтримкою штормового вітру. Домовилися, що чорт увірветься в ще не освячену церкву й почне трощити її зсередини, а шторм тим часом займеться фасадом будівлі. Коли ж сатана влетів під склепіння, то в подиві зупинився під церковним органом. Із пантелику його збило те, що не побачив у новому храмі жодного вікна. Диявол так тупнув ногою, що на кам’яній підлозі залишився глибокий слід… Хоча, швидше за все, це міф для туристів, але фактом залишається те, що й у наш час із місця, де на підлозі вдавлений великий слід чи то від лапи, чи ноги, – не видно жодного вікна…

Палац Німфенбург, мов медитація…

Велика площа, де на озері плавають лебеді, а на сонячній галявині ніжаться качки, навколо цвітуть квіти, а неподалік чутні церковні дзвони…Така атмосфера панує поряд із палацом Німфенбург. Раніше тут знаходилася літня резиденція баварських правлінців. Зведення почали за указом курфюрста Фердинанда Марі ще 1664 року, завершили у 1675-му. Загалом у будівництві замку в стилі бароко брали участь 5 поколінь Віттельсбахів. Його площа займає аж 200 гектарів. Парк та палац утворюють дві частини ансамблю, який і сьогодні вважають одним із найгарніших та найбільших королівських резиденцій Європи. Йдете територією (між іншим, вхід безкоштовний), і ніби поєднуєтеся з природою. Неподалік ботанічний сад, де зібрано понад 14 тисяч видів рослин.

Гора Цугшпітце

Виднілася з вікна кількаповерхового будиночка, який ми орендували, гора Цугшпітце заввишки 2962 м – гордість німців! Туди можна добратися пішки або навіть потягом. Поки що нам це може лише наснитися, але тут усе облаштовано для людей на інвалідному візку чи для матері з немовлям. Наш шлях – 12 кілометрів пішки від містечка Гарміш-Партенкірхен. Лісовою дорогою йти зручно навіть у не пристосованому для гір взутті, там стежки засипані камінцями, всюди вбудовані залізні зливи, аби дорогу не розмивали води.

Щоби встигнути побачити панораму з вершини (восени сонце лягає спати раніше), ми таки сіли в спеціально облаштований потяг, який курсує раз на годину. Задоволення не з дешевих – 26 євро з людини туди й назад. Та враження від цього підйому коштує дорожче. Проїжджаючи, милувалися озером Айбзее, яке нагадало мені наше, закарпатське, – Синевир.

З підйомника виднілися краєвиди на гори Австрії та Німеччини. Між іншим, Цугшпітце ці дві держави ділять територіально навпіл. Злетілося багато великих птахів, яких ми нагодували бутербродами. Навіть під час нашого перебування тут продовжували щось будувати (при температурі +4, на висоті майже 3 тисячі метрів!).

Уже кілька років поспіль Цугшпітце вважається найбільш відвідуваним місцем Німеччини.

Шварценеггер і пиво

На «Октоберфесті» смакують справжнім німецьким пивом понад 6 мільйонів відвідувачів щороку. Тому й ми вирішили прийти на гуляння, яке в 2017 році відбулося 184-й раз. Свято традиційно проходить восени на галявині Терези. А почалося все з весілля баварського нащадка престолу Людвига I з принцесою Терезою Саксонською 12 жовтня 1810 р. Запросили всіх мешканців. Гостей пригощали пивом та забавляли кінними перегонами. Було весело, й Людвиг I оголосив, що це свято влаштовуватимуть щорічно. У 1881-му на території встановили каруселі. Звісно, в наш час їх на фестивалі вже незліченна кількість. Ми ризикнули й обрали для себе найнебезпечнішу. Та бодай раз у житті спробувати таки потрібно. Ціна такого задоволення – 7 євро з людини.

Щодо історії фестивалю, то перервався він лише під час II світової війни. Його відкрили в 1950 році. Що стосується пива, то щороку пивних наметів тут розгортають близько десяти. У найбільший із них вміщується 11 тисяч відвідувачів (і це лише сидячі місця). Тут ви одразу відчуєте дух свята. Музиканти на сцені розважають гостей, які за столами або навіть на лавицях співають та витанцьовують (більшість – у традиційних баварських костюмах), усі привітні, усміхаються.

Ціна за літровий бокал пива – в середньому 10 євро.

Фестиваль занесений до книги рекордів Гіннеса як найбільше у світі свято. Саме тому на «Октоберфесті» частенько відпочивають і знаменитості – серед кількатисячної аудиторії побачили 70-річного Арнольда Шварценеггера, актора та губернатора Каліфорнії для якого посмакувати німецьким пивом на мюнхенському фестивалі – традиція. Звісно, він був у віп-ложі, в оточенні охоронців, але ажіотажу щодо його персони майже не помічалося. Для цього фестивалю такі, хоч і бажані, гості – звична справа.

Партнахкламм – ущелина, якій мільйон?Ущелина Партнахкламм знаходиться в місті, де ми зупинилися, Гарміш-Партенкірхен, неподалік від Олімпійського трампліна «SkiStadion». Туди добиралися пішки. 7 євро з людини за вхід. Довжина унікального геотопа близько 700 метрів. Висота скель – 80. Нам пощастило, і день був сонячним. Вдалося побачити гру світла в мільйонах крапель. Це – приголомшливе видовище! Температура тут завжди нижча на кілька градусів, а ще відчутна сирість. Місцями йдеш суцільною темрявою, коли заходиш у видовбані тунелі. Туристи відвідують цю чи не найпривабливішу родзинку міста Гарміш-Партенкірхен незалежно від пори року. Коли шлях між скелями був подоланий, на нас чекав сюрприз – чудова панорама. Є й кілька піших туристичних маршрутів. Приміром, до замку Ельмау – 1 км, а ще неподалік озера Ферхензее та Лаутерзее.

Замок НойшванштайнДорогою додому ми заїхали в Нойшванштайн. Король Людвиг II Баварський, який жив у ХІХ ст., став легендою ще за життя саме завдяки власному творінню – збудував романтичний казковий замок, розташований поблизу містечка Фюссен. Усе почалося ще з дитячої любові до Альп, озер та лісу, де часто гуляли батьки з майбутнім королем. У свої 18 він свято вірив у хороші справи, які множаться. Тому й розпочав будівництво замку Нойшванштайн, який стоїть на місці двох фортець, перед­нього й заднього Швангау. На момент робіт він лежав у руїнах. Людвіг II наказав на цьому місці шляхом вибуху скелі опустити плато приблизно на 8 метрів, аби звільнити місце для побудови «казкового палацу».

В інтер’єрі замку головну роль відіграють ілюстрації до опер Вагнера та старовинних німецьких легенд. Лебідь – геральдична птаха старовинного роду графів Швангау. Після смерті короля в 1886 р. усі будівельні роботи були припинені. У той час вартість замку перевищила сім із половиною мільйона марок при вдвічі меншій початковій вартості всього проекту. Через 2 місяці після смерті Людвіга II прийняли рішення відкрити замок для платного відвідування, щоб повернути борг та завершити будівництво. До 1899 року його повністю погасили, і Нойшванштайн став стабільним джерелом доходу.

У наш час, аби побачити замок, з’їжджаються туристи з усього світу (ціна за вхід – 12 євро). Саме він став джерелом натхнення для будівництва палацу Сплячої красуні в паризькому Діснейленді. Але всередину замку ми так і не потрапили, черга була занадто великою, а часу ми мали обмаль. Та ми пообіцяли собі повернутися сюди знову…

Анастасія НОЖКА
Фото автора