У середу, 14 листопада, у прес-центрі Закарпатської ОДА відбулася презентація книги «Неси мамці жалість мою» за участі автора Юрія Фатули, директора видавництва «Патент» Івана Ключевського, т.в.о. директора обласного департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Василя Комарницького. Книга, де чи не вперше зафіксовано дані про участь тисяч закарпатців у Першій світовій війні, вийшла в світ у рамках обласної програми підтримки видань творів закарпатських авторів.
– Більшість областей відмовилися від аналогічних програм, адже їх досить проблематично реалізовувати. Але ми від цієї програми не відступаємо, адже інакше багато цінних творів, які заслуговують на увагу, читачі просто не побачать, – наголосив Василь Комарницький. – Особливо це стосується творів про минулість, історичні події, героїв яких вже немає серед нас і вони не можуть відстояти своє право на те, аби ожити у книзі. У рамках обласної програми вже опубліковано більше 200 книг, завдяки чому на поличках наших бібліотек постійно з’являються твори закарпатських авторів.
Іван Ключевський розповів, що це вже друга книга автора, яка стосується закарпатців у часи Першої світової війни. В унікальному виданні «Полеглих ми так і не поховали» 2016 року описано бойовий шлях 85-го Мараморосько-Угочанського піхотного полка австро-угорської армії.
– Презентована сьогодні книга – це фактично продовження першого видання, але з розширеною інформацією про бійців інших військових підрозділів, – зазначив видавець. – Важливо, що у книзі описані цвинтарі, де поховані наші прадіди, і міститься мартиролог з важливими даними про загиблих. Головна мета видання – приділити увагу і віддати шану тим закарпатським солдатам, які воювали у Першу світову війну. Попереду ще кілька презентацій книги, зокрема, найближча у м. Рахів – 15 листопада.
Актуальність виданої праці підсилюється й тим фактом, що у листопаді цього року минає 100 років з часу завершення однієї з найбільших трагедій ХХ століття – Першої світової війни.
– Ця війна розв’язала ланцюг подальших геополітичних змін у цілому світі, – наголосив Юрій Фатула. – Перша світова забрала мільйони людських життів і не оминула Закарпатський край… Фактично такі географічні точки, як Ужоцький та Ясінянський перевали, гори Кукул та Черемха увійшли в анали Першої світової війни. Кожна друга родина, яка проживала у нашому краї в той період, так чи інакше постраждала від тієї війни. Водночас, у радянський період з ідеологічних міркувань тема Першої світової війни була не актуальною, а будь-які намагання дослідити ці питання вважалися недоцільними. Однак у людській пам’яті інформація про війну лишалася і передавалася від покоління до покоління, хоча і не знаходила відображення у літературних джерелах. Як наслідок, почала стиратися наша ментальна історична пам’ять про один із найбільш драматичних періодів власної історії. Книга, що пропонується читачу, – одна з перших спроб заповнити білі плями історії, акцент книги тяжіє більше до гуманітарних аспектів, адже сотні закарпатських родин тепер мають змогу знайти своїх рідних, які 100 років тому залишили свій дім і більше туди не повернулися.
За словами Юрія Фатули, книга вже викликала зворотній зв’язок із читачами, які знайшли у матеріалах дослідження дані про загиблих під час війни пращурів – їх бойовий шлях і місце поховання.
– У більшості випадків історія родини містила лише дані про те, що людину забрали в армію і вона пішла на війну, де й загинула. Тепер у мартирологу є інформація про те, з якого населеного пункту походить солдат і де його поховано, – додав автор книги.
Автор розповів про сумну географію поховань закарпатців, і вона дійсно вражає – від Камчатки через всю Росію, Середню Азію, Східну та Центральну Європу до самої Італії. Саме в Італії є меморіальний комплекс, де поховано понад 22 тисячі військових часів Першої світової війни, серед яких і закарпатці. На території Закарпаття знаходяться близько 60 військових цвинтарів того періоду, наймасовіші з них в Ужгороді (від 5 до 10 тисяч загиблих).
Щодо назви, то «Неси мамці жалість мою» – це рядок з солдатської народної пісні, повний текст якої міститься на першому форзаці книги. На думку автора, саме ця фраза відображує суть всіх переживань і думок простого солдата, якого забрали на війну з рідної домівки.