Минає 20 років з часу виходу в світ в угорському місті Ніредьгазі збірника документів з фондів Державного архіву Закарпатської області «Перепис парафій Мукачівської греко-католицької єпархії 1806 року». Загальний обсяг видання – 189 сторінок.
В історії Мукачівської греко-католицької єпархії саме 1806-й є знаменним, бо тоді було завершено впорядкування парафій, яке здійснювалося впродовж тривалого періоду в контексті реформ володарів Австро-Угорської імперії Марії-Терезії та Франца-Йосифа II. Упорядкуванню структури єпархії, яка час від часу змінювалася, передував масштабний перепис, котрий проводили в церковних общинах священики, а окремі результати по округах аналізували і підсумовували благочинні (підархидиякони і декани). Загальну аналітику результатів перепису здійснював у канцелярії єпископа відомий і високоосвічений канонік Іван Кутка. До слова, він був наближеною особою до єпископа А.Бачинського. Разом з тим, вище церковне керівництво до нього ставилося з недовірою. Метою і призначенням перепису було налагодження чіткого контролю за збором коштів, які надходили до церковних кас, та грошовим забезпеченням священиків. Офіційно було встановлено щомісячну плату священикам – конгруа в сумі 100 форинтів.
До речі, перепис і впорядкування парафій на території Мукачівської єпархії було розпочато ще за часів Кароля III в 1737 році. Цю роботу було проведено за 12 років до початку низки поділів Мукачівської греко-католицької єпархії. Після смерті єпископа Андрія Бачинського відбувся перший поділ єпархії. Із 192 парафій у комітатах Абауй, Боршод, Спіш, Шариш і Земплин у 1818 році було утворено Пряшівську єпархію (нині – територія Словацької Республіки). В 1823 році 72 парафії в комітаті Сатмар були вилучені з підпорядкування Мукачівської греко-католицької єпархії й приєднані до Великоварадинської (Орадея Маре) греко-католицької єпархії (нині – територія Румунії). В 1853 році 94 парафії були приєднані до єпархії в Герлі (Угорщина). І, на завершення, в 1912 році із 79 парафій Мукачівської, 10 парафій Пряшівської і 82 румунських парафій було утворено Гайдудорозьку єпархію. Таким чином, напередодні Першої світової війни Мукачівська греко-католицька єпархія складалася з парафій комітатів Унг, Берег, Угоча і Мараморош.
Принагідно зазначимо, що архіви новоутворених єпархій формувалися за рахунок документів, які до того зберігалися в архіві Мукачівської греко-католицької єпархії. Документи перепису парафій, які розміщувалися на величезній території єпархії і нині перебувають у складі чотирьох держав: України, Словаччини, Угорщини і Румунії, крім дослідників історичної демографії, історії церкви та історії парафій, можуть бути використані краєзнавцями і мовознавцями, етнографами і вчителями шкіл. З них можна отримати реальну інформацію щодо етнокультурних і культурних течій, які діяли в середовищі греко-католицького населення і щодо яких тривають численні дискусії серед вітчизняних та зарубіжних науковців. Проведений ще до виникнення національного питання перепис містить багату і різносторонню інформацію, ціннішу, ніж будь-які інші переписи, щодо використання мови серед населення греко-католицького віросповідання. Перепис також містить дані щодо тих осіб, які говорили і розуміли русинську, румунську, угорську і словацьку мови, а також про общини, в яких проживали білінгви. Також можна зробити висновок, що чисельність населення, яке проживало в межах Мукачівської єпархії, не можна в буквальному плані ототожнювати у нинішній період з чисельністю русинського населення.
Відповідно до документів перепису єпархія була поділена на 11 головних намісництв (архідияконств) та 60 намісництв (деканатів, підархідияконств). Документи детального перепису збереглися з 56 намісництв.
Згідно з переписом 1806 року в 724 основних парафіях і 1600 філіалах Мукачівської єпархії проживало 541963 віруючих. Їх обслуговувало 705 священиків. 293 філіали мали церковні приміщення. Найбільшим населеним пунктом єпархії було містечко Гайдудорог, у якому на той період проживало 4198 парафіян греко-католицької віри. В парафії з церковно-слов’янською літургійною мовою було зареєстровано 3644, а в парафії з румунською літургійною мовою – 1534 віруючих. Згідно з переписом у той же період віруючих греко-католицького віросповідання відповідно нараховувалося: в Ужгороді – 2372, Мукачеві – 959, Берегові – 195, Пряшеві – 293, Ніредьгазі – 762, Сатмарнейметі – 1607 і Шаторауйгелі – 1396. За переписом можна встановити точну кількість церковної інтелігенції. Зауважимо, що саме із її середовища вийшли провідники народного і національного відродження русинів.
Греко-католицьке населення проживало переважно в селах, менша частина – в сільських містечках, а незначна частина – в королівських містах. Греко-католики, за незначним винятками, проживали в урбаріальних общинах і, переважно, займалися землеробством та роширювали свою діяльність за рахунок скотарства, перевезення товару, виробництва вугілля та вапна, лісорозробок...
Перепис 1806 року відрізняється від інших тим, що він містить інформацію про мову, якою в церковних общинах виголошувалися проповіді, котрі, за окремими винятками, велися на місцевому діалекті. Більшість віруючих Мукачівської греко-католицької єпархії становили русини – 345786, або 63,8% усіх віруючих єпархії. У жодному комітаті русини не складали 100% греко-католицького населення. Найбільше їх – греко-католиків було в Шаріському (98,66%), Березькому (96,75%), Унгському (95,1%) та Угочанському (91,01%) комітатах. У Сатмарському і Саболчському комітатах їх число становило відповідно 5,65 і 7,5%, тобто менше 10%.
Значну кількість – 20,89% вірників Мукачівської греко-католицької єпархії становило румунське населення. Угорське населення греко-католицького віросповідання становило 33786 чоловік, або 6,23% загальної чисельності віруючих зазначеної конфесії, словаків — 5146 осіб, або 0,94% від загальної чисельності віруючих конфесії. Значна частина віруючих Мукачівської єпархії була білінгвічною, тобто слухала проповіді на двох мовах. Їх загальна чисельність становила 42888 чоловік, тобто 7,91% віруючих. Найчисельнішими представниками двомовної групи були русини – угорці.
Важливо зазначити, що перепис Мукачівської єпархії 1806 року, як запевняв Іштван Удварі, публікувався на підставі оригінальних першоджерел. Перед інформаціями про парафії і філіали подається оцінка перепису, детальний життєпис єпископа Андрія Бачинського, який розпорядився провести зазначений перепис. Доцільно нагадати, що А. Бачинський був попередником руху русинського національного відродження, видатним представником русинського просвітительства.
Науковим редактором видання був угорський журналіст-дослідник Золтан Ботлік. А консультантами значаться: Бендас Іштван, Удварі Іштван і Удварі Мартон.
Видання характеризується також деякими іншими особливостями. Зокрема привертає увагу той факт, що збірник документів вийшов у перші роки після розпаду Радянського Союзу, тобто в умовах початку лібералізації колишнього тотального контролю за діяльністю архівної системи. Спробу розширення доступу науковців, краєзнавців і всіх бажаючих до історичних першоджерел слід вважати вірною. Однак спосіб реалізації задуму цілком можна піддати певному сумніву, тим більше щодо факту співавторства у виданні С.Бендаса, який, із зазначених вище причин, виконав, особливо на першиму етапі, чи не найбільш трудомістку працю по виявленню і впорядкуванню архівних документів і матеріалів та підготовці збірника до видання.
Збірник документів перепису Мукачівської греко-католицької єпархії, який готувався, до речі, із знанням, зокрема, латинської та угорської мов, нині віднайти практично неможливо. Тим більше, що видання заслуговує на те, щоб про нього згадати і через 20 років, тим самим розширивши можливість допитливим краєзнавцям і науковцям-дослідникам будувати свої дослідження і збагачення обєктивними знаннями на малодоступній документальній основі. І одночасно – віддати належну шану укладачам збірника, які провели значний обсяг роботи. Письмова згадка про нього одним рядком поміщена в статті про І. Удварі в другому виданні Енциклопедії Підкарпатської Русі, що вийшло у світ в 2006 році.
Михайло ДЕЛЕГАН,
голова Закарпатської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України,
кандидат історичних наук.