«Там були павуки і завіяло повітрям. Тож одразу подумав, що має бути підземний хід», - розповідає ужгородець Олександр Нікітчук.
Місяць тому він у будинку батьків по вулиці Собранецькій затіяв ремонт. І знайшов у підлозі виїмку. Підозри не підвели. Дослідили і виявилося, що просто під будинком - … колись славний підземний ресторан «Скала», який свого часу був візитівкою Ужгорода.
Вчора, 3 грудня, Олександр вирішив показати знахідку й нам із друзями-митцями. Озброївшись ліхтариками та відповідним одягом, розпочали спуск.
{g}
Спочатку ти маленькою драбиною спускаєшся у яму глибиною у твій зріст. Потім найнебезпечніша ділянка – просуваєш тіло у вузенький прохід (затія не для тих у кого фобія закритого приміщення), потім ще одна перешкода, яку треба пройти. І тільки після цього ти опиняєшся у темному підземному царстві.
Коли точніше, то ми вилізли у …колишніх вбиральнях ресторану. Тепер там тільки потріскані кахлі, облущена штукатурка. Звідси й почалися мандри величезними і, на диво, дуже рівними підвалами. Олександр каже, що намагався в архівах знайти якісь карти, але поки безрезультатно.
Кажуть, що колись ці підвали прорубали ще турки, як і винні у Середньому. Про що свідчить кам’яні виступи у стінах, і над головою також. Акуратно складений камінь час від часу трапляється на дорозі. Вздовж підвалів під ногами тоненькі заіржавілі труби і канавки із каламутною водою.
А ось - старий поіржавілий сейф, у такому ж вигляді й старі оригінальні вішачки для одягу, які лежать на підлозі. Тільки в одному місці на стіні ми знайшли білу мохнату плісняву чи грибок, яка вкрилася коричневими крапельками.
А ось і східці. Саме ними колись спускалися в ресторан, про що свідчить карта – «дороговказ», видовбана у камені. Слова «Вхід», «Буфет» добре проглядаються. А це що за диво із білого каменю?! Величезна дівчина із піднятим над собою глеком, яка вимурувана у стіні. Кажуть, що це робота одного із корифеїв закарпатського малярства Федора Манайла!
Тут тепло, хоча температура +10, кисню вистачає. Із живих істот зустріли хіба що павука. А ще - пляшку з-під горілки. Через що робимо висновок, що востаннє тут хтось розпивав у 2003 році. Тут дуже легко заблукати. Оскільки багато різних поворотів. Але ми ж мали надійного поводиря. А тому повернення зайняло кілька хвилин…
Враження не описати. Це щось схоже на машину часу, коли ти опиняєшся в іншому столітті, починаєш уявляти, як тут колись ходили офіціанти, відпочивали люди. Ми знайшли й центральний вхід у ресторан – він у сусідньому кафе. Там є масивні залізні двері, які «забарикадовані» нині запасами горілки, пива…
А тепер кілька історичних фактів. Наприкінці XIX століття нинішня вулиця Собранецька вважалася окраїною міста, але тут є кілька особливих об’єктів, цікавих з точки зору історії міста Ужгорода. Це «Королівський підвал», який розташований на правій стороні вулиці на місці будинку №32 (тепер там вже згадане кафе). Свою назву підвал, який був найбільшим не тільки на вулиці Собранецькій, але й в усьому Ужгороді, отримав від того, що належав королю, розповідає у книзі «Ужгород відомий і невідомий» історик Йосип Кобаль. Сюди міщани звозили десятину вина - королівський податок. У 1968 році в підвалі облаштували ексклюзивний ресторан «Скала». Загальна довжина підвальних приміщень сягала півкілометра. Сам ресторан, який складався із п’яти різних залів (малий, великий, мисливський, дегустаційний), знаходився на глибині 20 метрів. Ресторан не працює вже майже 30 років. Було б цікаво, якби хтось взявся відродити колишню відому туристичну, гастрономічну і романтичну родзинку Ужгорода…
uzhgorod.in