Босі мандрівники Іван та Юрій вирушили з Ужгорода до Харкова Вишиваним Шляхом. На 21 день подорожі вони пройшли відрізок дороги Великий Любінь – Львів і встановили новий рекорд - 32 кілометри.
Про подорож вони розповіли на сторінці
PROSTOBOSO.
"Як я Юрчику і пообіцяв, прокинулись перед п’ятою. Надворі ще темно. В ще сонному селищі зустріли ще дуже сонного чоловіка, який набирав з криниці води. Ми попросили налити в наші пляшки, а він проігнорував і пішов собі. Ми були дуже здивовані. Ще ніхто не відмовляв нам дати воду. Ми списали це на сонливість дядька.
Як тільки вийшли за населений пункт розпочалась багатокілометрова смуга м’ягенької та приємної травички обабіч асфальту, яка щедро напувала наші ноги росою. Сьогодні нам взагалі пощастило на велику кількість грунтовок й узбічь з травою.
Десь в обідню пору до нас подзвонив Олег. Він дізнався про нас в спільноті його села у вк. Дякуємо Ігору Гуцолу, що доєднався до PROSTOBOSO і поширює про нас інформацію серед місцевих жителів через соц. мережі. Олега і Тараса дуже зацікавила наша затія. Хлопці наздогнали нас на велосипедах, привезли води, роззулись, трохи йшли з нами босі.
Босі мандрівники поринули в безтурботне дитинствоЗнову зустрілись з Катею з Комарного. Вона з нами здзвонилась і по дорозі на Львів привезла нам хліба з маслом та водички. Дайїйбожездоровячка!
По дорозі на Наварію з’ясувалось, що Марта – засновниця громадської організації Пошта Майдану, в якій ми з Юрком щиро зафрендились минулого літа – живе у Львові та зможе радо нас прийняти. Хоч її квартира і близько від маршруту, але це аж у Львові!!! Купа кілометрів. Ми взнали, що зможемо попрати вишиванки у Марти. А ще Юрко розповів мені, що чоловік Марти – грузин Іраклій – дуже смачно готує.
То ж ми подумали, а, може, і не подумали й вирішили йти до Марти. Ми вийшли о 5-тій. Дійшли по 22-гій. Такого кілометражу ми ще не робили! 32 км!!!! Це вдвічі більше за наші середньостатистичні денні показники.
Ноги це відчули) Останні кілометри по Львову я відчував, що йду вже не я, а просто якийсь робот всередині одну за одною піднімає та опускає ноги то на бруківку, то на асфальт, то на траву.
Неймовірно сприяли люди. Ін’єкції позитиву ми отримували від кожного дружнього сигналу водія. Дехто зупинявся. Тиснув нам руки, давав воду. Щедрі львів’яни по дорозі до міста Лева кілька разів давали нам гроші, з якими тепер ми не знаємо, що робити. Може, порадите? Ми ж йдемо без взуття, без речей та без грошей, а при тому в нас з’являється все більше і більше куп’юр. Що з ними робити?? Не знаємо поки що.
Дотепний велосипедист у Львові замість дзвінка крикнув нам позаду: «Контрол-це-контрол-ве!». Ми дали йому дорогу. Я подумав, що то він так оригінально кричить щось таке замість звичного «Обережно!». А Юрко за кілька хвилин розшифрував, що то він в темряві так нас ідентифікував. Ми ж дуже подібні в наших лляних нарядах та капелюхах. Неначе копія, клон. Тому і Ctrl C, Ctrl V.
32 км! Новий особистий рекорд. Ми радіємо, а ноги – ні)
Завтра йдемо на радіо Львівська Хвиля на 16-ту, а потім до дому мера Львова проситись на нічліг".