Найкраща робота у світі! Саме так вважає Степан Щербан, котрий працює водієм у 10-й державній пожежно-рятувальній частині м. Хуст. І десь підсвідомо він знав про це ще змалечку. Адже у дитинстві любив ходити разом з батьком до пожежної частини, де міг годинами роздивлятись техніку та слідкувати, як вогнеборці збираються на виїзд. Тато нашого супермена Віктор також починав свою службову діяльність з посади водія пожежного авто, але з часом, пройшовши усі щаблі кар’єрного зростання, очолив основний пожежно-рятувальний підрозділ Хуста. Віддавши Службі порятунку понад 30 років свого життя, Віктор Степанович Щербан пішов на заслужений відпочинок... А продовжувати династію вогнеборців взявся його син Степан. До речі, його бабуся також працювала у цій же частині диспетчером, а дядько - водієм у пожежно-рятувальному підрозділі сусіднього Тячівського району.
Пожежна кров так просто не відпускає, отож, навіть закінчивши Хустський лісотехнічний коледж, Степан вирішив піти батьківським шляхом та влаштувався у пожежно-рятувальну частину. Наразі працює водієм спецтехніки, але не полишає мрії стати обличчям до обличчя у захисті людей від вогню.
«Для тих, хто вважає, що робота водія пожежного авто є другорядною ланкою в злагодженій команді бійців ДСНС, відповім - він сильно помиляється. Адже оперативність прибуття за викликом, належна робота пожежної машини на пожежі, подача води та допомога під час гасіння - це ще не весь перелік робіт, що виконує водій під час виїзду. А додайте сюди ще вузькі та запарковані вулички міста, важкодоступна гірська місцевість та нахабні водії інших транспортних засобів, котрі чхати хотіли на те, що в когось біда…»
Згадує, як гасили пожежу у Березові Хустського району. Тут загорівся житловий будинок, в якому ніхто не проживав. Під’їзд був вкрай ускладнений, адже максимально близько можна було під’їхати лише за 100-120 метрів до осередку. На щастя, знайшли вододжерело та вирішили прокласти рукавну лінію від мотопомпи, і таким чином забезпечити безперебійну подачу води. І так буває досить часто.., але ж людям це не поясниш. Вони чекають на допомогу.
У вільний же від роботи час Степан…. гасить пожежі. Адже як можна сидіти на місці, коли твої товариші ліквідовують загорання? Ніяк. Отож, тільки-но побачить у спільному пожежному чаті інформацію про виклик на пожежу - одразу ж відкладає усі справи й летить стрімголов на допомогу колегам. «Мені так подобається! Постійно у вогні, диму та воді… саме це моя робота, а не офісна. Пропрацювавши тут вже три роки, маю певні навики та розуміння як і що треба робити, кому з колег і як допомогти. Буває зранку змінишся, а ввечері пожежа. Зміна поїхала, значить треба допомогти хлопцям. Інколи так проходить весь вільний від чергування день – гасаєш з однієї пожежі на іншу. Але у нас так прийнято. Пожежне братство як ніяк!»
Коли ж у Хустському районі нічого не горить, Степан катається на гірському велосипеді таким чином «розвантажуючи» голову від службових думок. Звичайно, зауважує, це травматичний вид спорту. Але, коли годину-дві проїдеш мальовничими місцям рідного краю – і втома минає. На питання чи буде в династії Щербанів продовження, відповідає: коли народиться син, то він обов’язково виховає його у кращих традиціях пожежної родини. І якщо той забажає, то підтримає у виборі професії вогнеборця!
ГУ ДСНС України у Закарпатській області