Уже кілька десятиліть широкий читач знайомиться з художніми творами, найрізноманітнішими статтями та іншими матеріалами Василя Шкірі як з його книг (а їх нині нараховується двадцять), газети «Нове життя» та інших засобів масової інформації України. Він власним прикладом показує, що зробити можна дуже багато, коли людина вірить у те, що вона творить, якщо вона свою духовну енергетику концентрує в те, що залишиться нащадкам. Автор поступово, рік за роком утверджується помітною постаттю в літературі не тільки Закарпаття, а й на всеукраїнських обширах. Про це свідчить Міжнародна премія ім. Володимира Кобилянського, обласна премія Федора Потушняка. Був також у десятці кращих номінантів на премію ім. Лесі Українки.
Можна впевнено сказати, що Василь Шкіря віддав чимало часу, праці й теплоти серця осягненню життя й діяльності відомих людей Іршавщини та й усього краю. Ним написано й опубліковано сотні статей із царини народного мистецтва, звичаїв, обрядів, відомих творчих особистостей. І все, що виходить у нього з друку розраховувалось не на одне покоління, а на прийдешність. І те, що знайдене ним і оприлюднене, має розголос не серед купки шанувальників, а в середовищі всього народу.
Василь Шкіря з дитячих літ захоплюється казкою. А до неї можна йти і дійти лише тоді, коли постійно, щоденно, щогодинно робити кроки у духовному просторі. Щось засвоювати, читати, знайомитися з фольклорною спадщиною нашого народу. Тільки тоді вона починає звучати. Він постійно живе у цих духовних вимірах і тісно пов’язаний з мистецькими витворами народного генія
Його твори несуть добро, зцілюють серця слухачів, випромінюють позитивну енергію, дарують відчуття надії, спонукають задуматись, віднайти у собі щось краще, отримати розраду та принести добро у цей світ. Скільки у світі є всього приємного, яке ми не помічаємо за буденними клопотами.
Особливо привертають увагу твори Василя Васильовича з казковими мотивами. Вони сповнені поваги до людей, любові до природи, твердою вірою в здатність людини жити мудро, красиво і людяно. Ці властивості письменника не тільки закладені в його самій натурі, але й відображають його власний життєвий досвід, яким він збагатився не з чуток, а бачив своїми очима. Його казки не тільки просто видумка, вони обов’язково спираються на реальне життя. Тому вони розширюють і збагачують досвід дітей, допомагають їм зростати всебічно розвиненими, творчими особистостями, здатними боротися проти неправди в житті.
Перебуваючи часто серед земляків Іршавщини, Василь Шкіря переконався, скільки тут ще збереглося чудових казок. Тому слушно наголошує, що їх треба записувати від стареньких дідусів і бабусь, які ще можуть передати їх нам. Наші предки, неписьменні, зуміли зберегти ці унікальні надбання, пронісши їх через століття. Бо — розповідали їх. Чимало цікавих, маловідомих казок, з яких віє високою духовністю, народною мудростю, ще живуть поміж нас. Варто лише розповідати їх при будь-якій нагоді, бо вони, як щиро зізнається Василь Васильович, змусили його переосмислити все своє життя, збагачуючись їхніми високими настановами-порадами. Насправді вони й лягли в основу його літературних казок, які припали до душі зацікавленим читачам. Без сумніву, народні казки Іршавщини, як і власні твори ювіляра, дають багатий матеріал для дослідження, оскільки відображають загальні принципи, що відбуваються в сучасному фольклорі, і в художній літературі і в той же час є глибоко індивідуальними.
Як знавець народного життя, Василь Васильович всього себе, весь свій талант присвятив найдорожчій Вітчизні — Україні, її історії і культурі. Тож настала година звіту не тільки перед читачем, а й перед власним сумлінням. Із чим не впорався? Чого не встиг досягнути? Що ще проситься на папір? А задумів, а прагнень, а мрій! Думка думку переганяє. «Ой багато замислено, та не все здійснено», — скрушно підсумовує ювіляр. Але нас тішить те, що попереду — роки та й роки
Доброзичливий, товариський, невсипущий, Василь Шкіря встигає побувати на художніх виставках і фольклорних фестивалях, ювілеях і презентаціях книг авторів, на земельній ділянці й у мандрах — і все побачене фіксує прискіпливим оком, щоб потім якнайкраще лягло на папір.
Василь Шкіря належить до тих людей, які люблять життя, займаються улюбленою справою, сіють добре зерно на нашій ниві культури. Озираючи історію краю, він намагається дістатися коріння духовного життя закарпатців, які незважаючи на іноземні поневолення, не втратили самобутності, хоч попередні століття таки добряче прислужилися до звиродніння, духовного знекровлення. Митець слова любить промовляти слова Павла Тичини: «Я єсть народ, якого правди сила / Ніким звойована ще не була. / Яка біда мене, яка чума косила, / А сила знову розцвіла».
Мені здається, що невичерпна енергетика творів Василя Шкірі, любов, якою заряджаються ті, хто їх читає, приносять завжди якесь особливе відчуття. Це й зрозуміло, бо від промінчиків сонця, які є в його творіннях, буває світло, тепло і весело. А ще утвердження рідної мови, піклування про духовність людини, проблеми виховання молоді й ставлення до природи, вияви добросердя — все це постійно хвилює майстра слова і знайшло яскраве відтворення в його розмаїтій художній спадщині.
Василь Шкіря глибоко шанує народну мудрість. Я бачив, як він співчував моїм інтересам до народнопоетичної творчості на Іршавщині, де носіям фольклору прищеплював довір’я прихильності, поваги до моєї роботи. Завдяки його рекомендації, мені вдалося познайомитися з групою талановитих співачок, оповідачів і записати від них значну частину фольклорного репертуару сіл Лоза, Загаття, Малй Раковець та ін., багатих пам’ятками усної народної творчості, особливо пісенним матеріалом, що ввійшов до збірників «Ой видно село» (2003) та «Пісні Іршавщини» (2005).
Ще з юних літ у чутливій душі майбутнього прозаїка назавжди закарбувалися картини природи, життя і побуту горян. Василь Шкіря належно освоїв казкову обрядність та художні засоби народних казок. Як ми довідалися від нього, казкова традиція в часи його дитинства в селі Загаття була досить інтенсивною. Він сам любив слухати казки, які пам’ятає ще й нині. Тому в багатьох своїх творах зберігає відносно повну поетику традиційних народних казок. Розповідаючи про вчинки героя, очаровує читача своїми плинними малюнками казкових ситуацій, динамічними діалогами, чистою і гарною мовою, різнобарвним стилем своїх творів тощо. Мова їх не засмічена зайвими словами або словами-паразитами, як це інколи буває у деяких письменників. Автор турбується про утвердження української мови в суспільстві, знання якої веде до згуртування української держави, українського суспільства, бо без слова немає науки, освіти, культури і літератури.
Твори Василя Шкірі виховують юного читача не загальними моральними тенденціями, а художніми образами і картинами, в яких викладено народні ідейно-естетичні погляди на життя. Враження, яке справляють художні твори на учня, здатні переформувати характер, облагородити його. Ці переконливі засоби виховного впливу, якими володіє народна казка, повинні якнайповніше використовуватись словесниками на уроці.
Не тільки народні, а й літературні казки Василя Шкірі є одним із дійових засобів впливу на світогляд учня, виховання почуттів, формування характеру людини, важливим фактором морального й естетичного виховання. Сила виховного впливу художнього слова на учня насамперед у його моральній та естетичній дії на розум і почуття вихованця, який ніби співпереживає з персонажами, любить чи ненавидить, схвалює чи засуджує змальовані у творі явища життя.
Важливі з навчально-виховного погляду є проблеми, піднесені в творах Василя Шкірі, як гуманізм, любов до простої людини-трудівника, засудження корисливості, егоїзму, підлабузництва, забобонності та інших негативних явищ. Організація і проведення ранків казок, зустрічей з письменником та інших позакласних заходів, пов’язаних з народною творчістю, має велике пізнавальне і виховне значення і є невід’ємною ланкою навчального процесу школи та надійним прийомом формування засобами художньої літератури світогляду і характеру учнів, вироблення їхніх естетичних смаків, ефективного впливу на їхню поведінку.
Побудовані на вічно живих, улюблених усіма народних казках, що є виявом людського творчого генія, твори Василя Шкірі рідні й дорогі читачам, близькі їм. Вони облагороджують людину, виховують священні почуття патріотизму, людяності і дружби, вчать чесності і правдивості, виховують високі моральні якості. Читати їх — радісно і корисно. Коли вони повчають, то не нав’язливо, не дидактично, а ніби мимохіть, часто за допомогою художніх узагальнень і життєвих історій.
Василь Шкіря зізнається, що любить народні казки за те, що вони здатні справляти величезний виховний вплив на юні душі. Почуття ніжної і щирої любові до рідної землі, до народу-трударя, дружба і братерство між народами, високі гуманістичні ідеї, чесність і правдивість, любов до вільної праці, почуття обов’язку –– та хіба можна вичерпати те глибокодонне море високих і благородних ідеалів, що їх будить і утверджує у свідомості людській вічно живе і нев’януче народне слово?!
З великою вдячністю він згадує чисту народнопоетичну криницю свого дитинства, напившись з якої, знайшов у житті ясні й надихаючі орієнтири, без яких як письменник залишився б безкрилим. Він постійно захоплюється народною культурою, місцевим фольклором, звичаями та обрядами, етнографічним вбранням, неповторним автентичним співом.
Ознайомившись із книгами Василя Шкірі, доходиш висновку, яких неймовірних зусиль доводилося авторові докладати, щоб бодай частково реалізувати свій мистецький дар. Його книги, переважну більшість яких видавав самотужки, цінують як науковці, так і численні читачі, зокрема вчителі, учні, студенти. Таке визнання за життя — доля не кожного Майстра слова. Він цілком резонно вважає, що поява нових сучасних творів доводить, що художня література невмируща і ніколи не стане зоною відчуженості. Вона дарує читачам радість, насолоду, можливість прожити ще одне життя, об’єднавшись душею з героями твору. Він переконаний, що сьогодні, як ніколи, література потрібна, вона допомагає нам пережити складні часи. У ній знайшов своєрідне віддзеркалення великий, багатий і неосяжний світ минулого й сучасного рідного народу.
Варто згадати лише видані за останні роки цікаві, ошатні книги, щоб переконатися: цей трудяга завжди у пошуках, продуктивність його праці висока. А ще він дотримується того висновку, що мірою прогресу повинно бути добро, а не зло. І значно легше й продуктивніше працювати з позитивними імпульсами, ніж з негативними. Тому гуманізм його творів виявляється в їх готовності повсякчас стати на захист живої краси, у глибокому відчутті життя, в яких би формах воно не виявлялося. І люди, і явища природи розділені на дві протилежні групи. На одному боці – правда життя, добро, краса, а на другому – смерть, зло і брехня.
Часто на Іршавщині й по всій області організовуються зустрічі з Василем Васильовичем, які набувають неабиякої популярності серед учнів та педагогів краю і переростають звичайну культурну акцію, перетворюючись у свято національної гідності й самоідентифікації, що утверджує традиції народу, художню літературу, безсмертя рідної мови. Він справедливо вважає, що одним із першочергових наших завдань є популяризація українського друкованого слова. Справді, книги Василя Шкірі долають час і зберігають живу душу автора, його думки, почуття, вони ніби закодовують наші національні і генетичні цінності, і хто їх прочитає, отримає корисну поживу не тільки для розуму, а й для душі
Справедливо писав О.Довженко: «Істинне тільки те, що прекрасне». Це прекрасне знаходимо і в творах Василя Шкірі, які містять у собі сферу людських почуттів, спрямованих для проникнення у внутрішній світ людини, щоб викликати в неї асоціації співпереживання, тривоги, перестороги.
Невтомна громадська і творча діяльність Василя Шкірі, його вміння побачити і відтворити суттєві явища життя, велика любов до людей і природи рідного краю підносять у височінь чистоти, духовності, прихильного ставлення до всього навколишнього, викликають захоплення і найкращі емоції.
Загалом твори Василя Шкірі свідчать про багатство його духовного світу, силу чистих поривів і помислів, про широту його можливостей і красу як особистості, як представника людського роду в прекрасному і довершеному втіленні. А його твори відповідають потребам народу і його естетичним смакам.
Усвідомлення немарно прожитих років наповнює В. Шкірю творчою наснагою, завзяттям, активним прагненням сягнути нових висот в утвердженні красного письменства, духовних цінностей, щоб назавжди запанувала українська національна ідея.
Іван ХЛАНТА,
академік Академії наук вищої освіти України,
заслужений діяч мистецтв України