У ці важкі для усіх нас дні, коли навколо тільки й чуєш про недобре і страшне, світлу і теплу історію, яка гріє серце,
розповів у останньому номері газети "Новини Закарпаття" журналіст Віталій Пумпинець. Звичайна закарпатська родина зуміла вилікувати підібране в парку хворе малятко білки. І тепер воно мешкає на квартирі Поліщуків, товаришує з 3-ма кицьками і полюбляє ... солодощі."Минулого літа у лісах довкола міста над Латорицею було неймовірно багато грибів. Якось родині мукачівки Марини Поліщук поблизу села Крите у букових пралісах вдалося натрапити на грибні місця. «Минулорічного серпневого дня, коли ми вже виходили з лісу з повними кошиками, — розповідає пані Марина, — Андрій (чоловік оповідниці) помітив під старим крислатим буком маленьке білченятко.
Звірятко було дуже знесилене, лапки і голівонька були відкинуті, попервах у нас складалося враження, що воно вже мертве, однак, пильно придивившись, ми помітили, що «маля» подає ознаки життя. Чоловік взяв його й відніс до машини. Уже вдома, коли звірятко трохи відійшло, я купила в аптеці піпетку й стала випоювати його молочком. Нам дуже довго довелося з ним пововтузитися, перш ніж воно стало на ніжки, а коли трохи підкріпилося, почало ховатися під холодильником на кухні».
У родині Поліщуків живуть аж три котики – спершу вони довго придивлялися до нового співмешканця багатоповерхівки, не підходили близько до нього. Поглядав на них із недовірою й Рудик (так назвали білченятко). Та згодом всі дружно стали гуртуватися біля мисочки з молочком. Котячий корм Рудику аж ніяк не смакував, а ось поласувати молоком любив. А якось господиня повернулася увечері додому й помітила, що білченя снує по хаті з котами. «Вони ганяли, наче навіжені, — веде далі мукачівка, — хтось один заплигне під диван чи за шафу, а інші його шукають, а коли знайдуть, то всі гуртом таке витворяють: стрибають, перевертаються на спинки, плигають одне на одного. Того ж вечора побачила, що Рудик уперше не подався ночувати під холодильник, а вклався на дивані разом з котиками. Помітили, що він особливо любить їсти горішки, які ми йому постійно купуємо. А одного разу прийшла додому з роботи й помітила, що печиво на столі погризене. Гадала, що це хтось із котів, однак невдовзі побачила, як Рудик заплигнув на стіл, узяв у передні лапки печиво й став його гризти. Відтоді ми частуємо його ним постійно. А ще за якийсь час побачила в цукерниці погризений шоколад. Я не могла ніяк збагнути, як це білка може їсти шоколад. Та вже тепер, коли купую ці солодощі, частую ними й Рудика. Він охоче їх поїдає».
Кілька разів Поліщуки виносили білченя надвір й думали, що воно стрибне на дерево й зникне. Та Рудику подобається життя із новими друзями – котами. Він із ними постійно грається й спить. А не так давно у Мукачево приїхав цирк. Хтось із друзів чи знайомих Поліщуків розповів про диво-білченя дресирувальникам. Вони випросили й номер мобільного телефону Марини. «Тому дзвінку я дуже здивувалася, — провадить далі моя співрозмовниця, — бо ніяк не могла збагнути, звідки циркачі довідалися про нашого Рудика. Вони довго вмовляли мене продати білченя, адже воно вже приручене, молоде і, як вони зауважили, саме зараз дуже добре піддалося б дресируванню. Однак хоч як вони мене не вмовляли, розлучатися з Рудиком наша родина не зважилася».