Припущення можуть бути різні, зокрема від того, що в глухомані одна за одною нанизувалися хатини в зруб, або тому, що знаходиться над низиною, де розташоване густонаселене село Синевирська Поляна, котрому й адміністративно підпорядковується один з її п’ятнадцяти прилеглих міні-осідків.
Перенизь з першого поглядуКоли добираєшся до цього високогірного населеного пункту, то тримаєш шапку, щоб не впала, бо, піднімаючись, треба повсякчас дивитися у небеса – його висота над рівнем моря сягає тисячу з гаком метрів. І необхідно дряпатися мінімум годину через смерекові хащі, якими зусібіч він обперезаний. А коли нарешті опинишся на безлісому верху, то втому як рукою знімає насолода чарівними видноколами, помереженим віддаленими одна від одної оселями із загородами воринням. Щоб без зайвої тривалої ходьби побачити сусіда, то тут у багатьох на виручці бінокль. Хоч і “ведмежий кут”, але ніхто його не покидає – зараз 46 дворогосподарств налічується, що більше, ніж кілька десятків років тому.
Дивує все-таки, що на відшибі не знаходяться “дезертири”, бо тут відсутня крамниця, храм… За покупками товару чи на Божу службу треба спускатися у ту ж Синевирську Поляну. А це – чотири кілометри, як правило, пішої подорожі. І діти – якщо не кожна друга, то третя сім’я багатодітна — скривджені, бо школярам за наукою теж треба йти до найближчої територіальної “столиці”. Як не парадоксально, а за колишньої чеської влади у Перенизі була початкова школа, але відтак за випадкових обставин згоріла, як прийшли радянські “визволителі”.
Найбільш екстремальна ситуація виникає у піднебесному присілку, коли хтось важко захворіє або за пологів. Першою медичною “каретою” під час складного становища бувають кінські сани чи віз, які етапно транспортують пацієнтів. І все-таки, незважаючи на певні соціальні мінуси, є і деякі побутові плюси.Найвиразнішою і особливо необхідною цивілізованою ознакою Перенизя слід вважати енергопостачання. Завдяки йому в хатинах не лише блимає світло, але й діє всяка домашня електротехніка, в тому числі телевізори, навіть інтернет. Звісно, у великій пригоді горянам і мобільний телефонний зв’язок. Втішає, що присілчани не наодинці з своїми проблемами. Вдячними словами за турботу до них відгукуються про керівництво Синевирсько-Полянської сільради, а також правління НПП “Синевир”, які чим можуть допомагають – технікою, будматеріалами. А на даний час виручають у ремонті бідолашної дороги, яку повсякчас руйнує негода.
До речі, громада теж постійно засукує рукави, щоб мати більш-менш нормальний проїзд до свого місця проживання.Ступала сюди і нога… кіношників. Перенизь в один час став знімальним майданчиком для фільму “Легенда про безсмертя” та багатосерійної кінострічки “Два брати”. Горяни по праву можуть вважати себе і артистами, бо брали участь у масовках.Люди і земляМісцеві стверджують, що першопоселенцем присілка був чоловік за прізвищем Тюх. Можливо, й так, бо ця фамілія зараз тут найбільш поширена. Щоправда, популярними є також Руснаки, Ковачі, Павліші… Між іншим, у Перенизі мешкає приблизно дві з половиною сотні жителів. Найстаріший серед односельців – Ілько Павліш, якому 89 років. Хвалять багатодітного “аксакала” за те, що виростив аж десятеро синів та дочок, і що добре вівчарив та файно на сопілці грав. З-поміж жіноцтва найдоросліша за віком Гафія Ковач. 85-літня бабця теж має музичний дар: під час нашої нещодавньої стрічі у релігійне свято так заспівала забуті старовинні коломийки, що аж ноги до танцю просилися.♦ Федір і Анна КАЛИНИЧІ.
За вихідного, зрозуміло, відпочинок, а у робочі дні – праця. Вона у цьому краї буденно одноманітна та виснажлива. Кожна родина на домашньому господарстві тримає різну худобину, за якою треба у поті чола доглядати. Передусім важко запасатися сіном. Його заготовляти – це пекельний труд, бо доводиться ледь не стебло до стеблини збирати на землі з травою-псячкою. Копирсаються з дідівським знаряддям праці й на нивках, вирощуючи здебільшого картоплю, капусту, цибулю та часник. Велика ноша на обійсті лягає на плечі жінок і дітей, бо чоловіки за масового безробіття змушені виїжджати на далекі заробітки, зокрема у Росію – Ленінградську та Новгородську області. На ходу зазнайомилися з 46-річною Христиною Тюх. Не позаздриш її долі: з чоловіком розлучні, а діти на її плечах. Виживає сім’я тому, що роботяща – косить, гриби, чорницю, малини, ожину збирає, та ще навіть на “ти” знається з бензопилою. Взагалі-то багаті навколишні лісові дари добряче виручають селян. Як не прикро, а “розлінився” присілок лиш щодо газдування з вівцями.
Колись шовковою полониною Канч, мов велика хмара, пливла отара, а тепер від неї залишилася цятка.Звірі та погодаВ обперезаному смерековим намистом присілку звір не дивина. Якщо останніми роками поменшало візитів оленів і козуль, ведмедів, які й серед білого дня ледь не заглядали в оболонки осель, то гостей-вовків не перевелося. Особливо сіроманці тривожать спокій Перенизя взимку. Нахабно полюють розбишаки не лише за вівцями, але й за своїми свійськими побратимами – на прив’язі заїдають собак-сторожів дворів.Природні умови теж строго екзаменують. Тут, під небом, під час бур зі шквалом крилатих вітрів такий гул громовиць, що хоч вуха затикай. За напасних негод люди моляться і Бог береже від нещасть. Кажуть, що у такі тривожні моменти у пригоді лінія електропередач, на залізобетонних стовпах якої є громовідводи.Із-за такого клімату тут у Перенизі із садовини тільки дикі плоди яблунь, груш, черешні дозрівають.Газда на всі гориЗ діда-прадіда передається, що тут найбільш працелюбним і заможним був місцевий мешканець із сільською кличкою Марканинець.
Це можна сказати і про теперішнього 61-літнього Федора Калинича. Хоч достаток його сякий-такий, але, що надзвичайно трімна ця людина, то трімна, як кажуть по-місцевому. Як лиш встигає всюди порядкувати, бо ґаздівство ого-го: тримає корови, коня, вівці, а ще марадик курей, перепілок, цесарок, навіть голубів. Ще недавно мав пав і… осла. Його кмітливо використовував у горах задля туристів, які, подорожуючи до недалеко розташованого славнозвісного Синевирського озера, залюбки фотографувалися, а то й виявляли бажання прогулятися верхом, розплачуючись, хто як міг. Та ба, ішака не стало. Зате туристичне діло продовжив, збудувавши мотель для мандрівників. З дружиною-ровесницею Анною також викохали купу дітей.
Жалкують, що з восьми при них залишилися тільки дочка Марійка та син Федір – інші розбрелися хто куди. Шкодують за потомками, бо тут землі повно, не кажучи про красу ландшафту. Як взірцевого односельчанина Федора Калинича земляки постійно обирають депутатом сільради. Кажуть, на таких, як він, Перенизь і тримається.